ОСТАННЯ ШАНА ВОЇНУ, БАТЬКУ І СИНУ. У МИРІВЦІ З ВІЙСЬКОВИМИ ПОЧЕСТЯМИ ПОХОВАЛИ СОЛДАТА ОЛЕКСАНДРА ПЕНДЮРА
Сьогодні небо над нашою Кагарличчиною знову затягнуте чорними хмарами нестерпного горя. Війна продовжує свої страшні жнива, вириваючи з наших лав найкращих, найвідданіших, найсміливіших. У селі Мирівка віддали останню шану нашому земляку, воїну, батьку і сину — Олександру Івановичу Пендюру.
Олександр народився тут, у Мирівці, 30 травня 1980 року. Тут він зростав, навчався протягом 1986-1997 років у Мирівській школі, мріяв про майбутнє. Після шкільної парти продовжив навчання в ПТУ-17 м.Києва, де здобув спеціальність електрозварювальника.
У 2000 році був призваний до Збройних Сил України, проходив службу на посаді зв'язківця. У 2002 році звільнився зі строкової служби та повернувся до цивільного життя.
Із 2003 року проживав у цивільному шлюбі. У 2006 році народився син Назар. Разом із сім'єю проживав у місті Ржищів, де працював на цегельному заводі.
Після важкої втрати – смерті дружини – у 2016 році разом із сином повернувся в рідну Мирівку. Останнім часом працював у місті Обухів на біохімзаводі.
Його життєвий шлях був шляхом людини праці. Він знав ціну хліба і чесної роботи. Був люблячим батьком, який після втрати дружини сам виховував сина Назара, будуючи для нього майбутнє.
Але коли над Україною нависла смертельна небезпека, Олександр не зміг залишатися осторонь. Його природжене почуття справедливості та чоловіча відповідальність покликали його до лав Збройних Сил. 26 грудня 2024 року Олександр Пендюр був призваний по загальній мобілізації до Збройних Сил України Другим відділом Обухівського РТЦК та СП. Ратну службу ніс як оператор безпілотних літальних апаратів 3-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 3-го механізованого батальйону військової частини А5003. Він став «очима» і караючою рукою нашої армії — оператором безпілотних апаратів. Це робота, що потребує надзвичайної витримки та зосередженості, робота на самій межі...
На превеликий жаль, воїн загинув під час виконання бойового завдання 29 грудня 2025 року під Костянтинівкою на Донеччині, залишившись відданим Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконуючи військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність.
Йому було лише 45 — вік, коли людина має бачити, як зростає син, як розквітає рідний край. Натомість він віддав своє життя, щоб ми з вами могли бачити цей день.
На вшанування пам’яті про загиблого Героя день його похорону в усій великій громаді Кагарличчини оголошено Днем жалоби. Траурний кортеж із тілом воїна земляки зустрічали живим Коридором Слави Християнський обряд відспівування полеглого воїна відбувся у Свято-Преображенському храмі села Мирівка. Чин похорону відправив настоятель храму протоієрей Василь Суп у співслужінні з протоієреєм Богданом Синицею, настоятелем Свято-Успенського храму села Стайки. Після Богослужінь у храмі траурна процесія пішою ходою вирушила до Центрального цвинтаря Мирівки, вулицею Бориса Сокури, який також повернувся з фронту на щиті.
Біля місця останнього спочинку солдата відбувся траурний мітинг, на якому виступили заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов і староста Мирівського округу Надія Порхун.
Звертаючись до рідних загиблого, Іван Семцов сказав: «Дорогий Іване Юрійовичу, батьку Героя... Дорогий Назаре, сину воїна...
Ми знаємо, що жодні слова не зцілять ваших ран. Ваш біль — це наш спільний біль. Ваш син і батько пішов у Вічність як справжній Лицар Світла. Від імені міської ради та всієї громади висловлюю щирі співчуття всім рідним і близьким. Кагарлицька міська рада, вся наша громада схиляє голови в глибокій скорботі.
Герої не вмирають, доки живе пам'ять про них. А Олександр Пендюр житиме в кожному подиху вільної України, у кожному мирному світанку над його рідною Мирівкою.
Ми обіцяємо: пам’ять про Олександра Івановича буде закарбована в історії нашого краю навічно.
Перемога над жорстоким ворогом – імперською росією – обов’язково прийде, і настане довгожданий мир на нашій багатостраждальній землі, политій кров’ю Героїв.
Спи спокійно, воїне. Дякуємо за захист. Дякуємо за вірність. Слава Україні!»
Похорон Олександра Пендюра пройшов із військовими почестями: почесний караул, потрійний прощальний салют, урочисте вручення рідним Державного Прапора України, за яку воював і геройський загинув солдат.
Вічна пам’ять і вічна слава Герою!
