НА ЩИТІ ПОВЕРНУВСЯ В РІДНУ МИРІВКУ НАЦГВАРДІЄЦЬ ОЛЕКСІЙ ШЕВЧЕНКО
Сьогодні небо над нашою Кагарличчиною знову плаче, а серця кожного з нас сповнені невимовним болем. Люди віддали останню шану не просто земляку, а Людині з великої літери, справжньому Титану духу, який став на заваді ворожій орді.
Кажуть, що Бог забирає найкращих. Але як же важко усвідомлювати, що ціна нашої свободи — це життя таких чоловіків, як Олексій Шевченко.
Його біографія – це життя звичайного українського трудівника. Він закінчив середню школу №42 м.Києва, а потім опанував фах електрозварника в ПТУ №27, працював за спеціальністю в ТОВ "Інбуд Україна" та ТОВ «ТД "Берест"». Він не шукав слави, він просто любив свою землю — так само щиро, як любив рідну Мирівку, куди завжди линув душею до батьківського порогу, де він раніше проводив шкільні канікули, усі вихідні і відпустки: звідси родом його батько – Шевченко Іван та бабуся з дідусем Варвара та Василь Шевченки.
Але сьогодні Олексій повернувся в рідні краї назавжди, стаючи до лав Небесного Воїнства.
Біль від цієї втрати – невимовний... Страшна війна без жалю забрала життя нашого Героя — мужнього бійця, старшого кулеметника батальйону оперативного призначення бригади «Буревій» Національної гвардії України, Олексія Івановича Шевченка. Для побратимів він був «Шевою» та «Батею» — людиною, на чиє плече можна було покластися у найпекельнішому бою.
Лише нещодавно, 6 березня, Олексій зустрів своє 45-річчя. Попереду мало бути ціле життя: виховання сина Дмитра, мирна праця електрозварника, теплі вечори в родинному колі. Але у 2023 році за покликом обов’язку він узяв до рук зброю. Від захисту стратегічної Вишгородської дамби до запеклих боїв на Куп’янському та Покровському напрямках — він усюди демонстрував незламність.
За час проходження військової служби зарекомендував себе тільки позитивно, до виконання військового обов’язку ставився сумлінно і був зразком для захисників Батьківщини.
На жаль, 24 березня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині наш захисник, старший солдат Олексій Шевченко, залишаючись відданим військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, героїчно загинув під вогнем ворожої артилерії поблизу населеного пункту Вільне Покровського району Донецької області. Спочатку в родину прийшло повідомлення, що Олексій зник безвісти, але після кількох днів невідомості та надії 30 березня була страшна звістка про його загибель…
…7 квітня нацгвардієць Шевченко повернувся в рідні краї на щиті, як Герой. На шляху руху траурного кортежу люди ставали на коліна, схиляючись перед подвигом воїна. За православним звичаєм відспівували воїна у Свято-Преображенському храмі. Чин похорону відправили настоятель храму протоієрей Василь Суп і військовий капелан отець Йосип. Настоятель храму звернувся до вірян зі щирими словами, в яких звучала і вдячність полеглому захисникові України, його родині, і заклик до молитви перед Господом за упокій його душі. Останній свій спочинок Олексій Шевченко знайшов на Центральному цвинтарі Мирівки. На прощальному мітингу перед присутніми виступили заступник міського голови Іван Семцов, військовий капелан, бойовий побратим загиблого, староста Мирівського округу Надія Порхун.
«Дорогі рідні та близькі воїна Олексія Шевченка! Від імені Кагарлицької міської ради, від усієї нашої громади низько схиляю голову перед вашим горем, – сказав у своєму виступі Іван Семцов. – Жодні слова не зцілять рани у ваших серцях, але знайте: Олексій загинув як Герой, і його подвиг навіки вписаний в історію нашого краю золотими літерами. Сьогоднішній сумний день – день похорону Героя – в усій великій громаді Кагарличчини оголошено Днем жалоби. Висловлюємо щирі слова співчуття і підтримки рідним і всім, хто знав і любив Олексія.
У цей день скорботи, у ці важкі дні воєнного лихоліття ми не маємо права на втому, бо за кожний наш мирний ранок заплачено найвищою ціною — кров’ю таких воїнів. Олексій боровся з кацапською ордою за те, щоб його син жив у вільній, незалежній країні. І ми доведемо цю справу до кінця.
Ворог сподівався нас зламати, але він лише розпалив у нас праведний гнів.
Ми вистоїмо. Ми переможемо. Бо за нами правда, за нами Бог, і за нами пам’ять про таких відважних соколів, як Олексій Шевченко.
Спи спокійно, Герою. Твою зброю тепер тримають твої побратими».
Представник військової частини вручив дружині полеглого воїна Державний Прапор України, яким було покрито домовину. Тричі пролунав прощальний салют, а військовий оркестр виконав Державний Гімн України, за яку боровся з ненависним ворогом і за яку віддав життя нацгвардієць Олексій Шевченко.
Вічна пам’ять воїну!
Слава Україні!
Героям Слава!
