СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ РУСЛАНА КОРОБЕНКА
Сьогодні жителі Кагарличчини в скорботі схилили голови перед світлою пам'яттю земляка, Героя, Захисника України – Коробенка Руслана Івановича з Кадомки.
Немає слів, здатних виміряти глибину нашого спільного горя. Багато людей зібралося, аби провести в останню путь чоловіка, який жив, працював і, зрештою, віддав найдорожче – своє життя – за те, щоб над нами та нашими дітьми світило мирне українське небо.
Коробенко Руслан Іванович народився в славному селі Кадомка, де провів своє дитинство, де формувався його характер. Він був людиною праці, здобув професію техніка-будівельника в Ржищівському технікумі, успішно закінчивши у 1999 році навчання й опанувавши спеціальність "Будівництво та експлуатація будівель і споруд". Він завжди був готовий до нових викликів. Його життєвий шлях був сповнений обов'язку, про що свідчить строкова служба в армії, де він став командиром БМП і отримав звання старшого сержанта. Після демобілізації Руслан продовжив здобувати освіту: у 2000 році вступив до Рівненського училища професійної підготовки працівників охорони ГУДСО при МВС України і 2001 року здобув кваліфікацію охоронника. Після закінчення училища з 2002 по 2005 рік працював у міліції в Банкнотно-монетному дворі. Кожна його професійна сходинка свідчила про його відповідальність та надійність.
Протягом 2010-2014 років працював охоронником у місті Обухів, у селі Підгірці та в селищі Козин. Із 2016 по 2017 рік був різноробочим у ТОВ «Українське товариство меду» в селі Кадомка. Протягом 2020-2022 років трудився помічником оператора на АЗС «БРСМ-Нафта» в місті Обухів.
Але найвищою мірою його відповідальність проявилася 16 січня 2023 року. Коли ворог приніс війну, Руслан Іванович, не вагаючись, став на захист Батьківщини. Він був призваний до лав Збройних Сил України Другим відділом Обухівського РТЦК та СП і гідно виконував свій обов'язок як командир бойової машини із позивним "Танкіст", командував 2-м механізованим відділенням 2-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А4784.
Його бойовий шлях був важким, але мужнім. Вже 5 липня 2023 року поблизу Берестового на Харківщині він отримав поранення внаслідок обстрілу ворогом позицій підрозділу, але після тривалої реабілітації він знову повернувся до своїх побратимів, аби продовжити боротьбу.
4 лютого 2025 року Руслан отримав посвідчення учасника бойових дій.
Із червня 2025 року він виконував бойові завдання на посаді командира радіовідділення взводу зв'язку 1-го стрілецького батальйону військової частини А4784 поблизу населеного пункту Звірове Покровського району Донецької області. Під час одного з таких завдань 7 серпня 2025 року отримав страшне поранення внаслідок удару ворожим FPV-дроном.
Його боротьба за життя була довгою і виснажливою. Ми всі молилися за нього. Та, на превеликий жаль, 26 листопада 2025 року в лікарні міста Берестин серце нашого Героя перестало битися…
Поховали бійця з військовими почестями в його рідній Кадомці. Траурний кортеж по дорозі земляки зустрічали живим Коридором Слави, прощалися з воїном біля батьківської хати, а православну церемонію відспівування проводили в старовинному храмі Святого Миколая Чудотворця його настоятель, благочинний Кагарлицького благочиння Юрій Литвин у співслужінні з отцем Уаром Перетятьком. Уся остання дорога Героя, по якій ішла похоронна процесія, була встелена квітами і зеленою хвоєю.
На сільському цвинтарі з прощальними промовами перед присутніми виступили заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов і староста Кадомського округу Наталія Савченко.
«Руслан Іванович мав би жити, любити, виховувати своїх дітей, допомагати батькам, радіти з дружиною, – сказав у своєму виступі Іван Семцов. – Але тепер він назавжди залишиться в наших серцях тим, ким він був: людиною честі, зразком незламності та самопожертви.
Ми не маємо права забути ціну нашої свободи. Пам’ять про старшого сержанта Коробенка Руслана Івановича – це наш священний обов’язок.
Від імені всієї Кагарлицької міської територіальної громади, від кожного жителя, я висловлюю щирі співчуття родині Героя. Ваше горе – це наше спільне горе. Ми завжди пам'ятатимемо його подвиг і будемо поруч із вами.
Ім’я кожного українського воїна, який став в оборону рідної землі, на захист кожного з нас, буде у віках покрите славою. Кожен, хто поклав своє життя на олтар Перемоги над російськими загарбниками, житиме в безсмертній пам’яті нашого героїчного народу.
Ми переможемо! Ми обов’язково переможемо в цій жорстокій війні, бо на нашому боці свята Правда, на нашому боці Господь Бог, нас підтримує вся цивілізована світова спільнота».
Начальник Другого відділу Обухівського РТЦК та СП Володимир Бойко передав матері воїна Державний Прапор України, яким було покрито домовину.
Тричі пролунав військовий салют, прозвучали у спільному виконанні Державний Гімн України і щира молитва, до якої закликав усіх благочинний отець.
Кожен, дотримуючись традиції предків, кинув до могили три жмені землі…
Вічна пам'ять, честь і слава Герою – нашому землякові, старшому сержанту Руслану Коробенку!
Слава Україні! Героям Слава!
