ЗАГИБЛИЙ НА ДОНЕЧЧИНІ КАПІТАН НАЗАР ЖИРНИЙ ЗНАЙШОВ ВІЧНИЙ СПОЧИНОК У РІДНОМУ КАГАРЛИКУ
Сьогодні Кагарлицька громада схилила голови в глибокій скорботі, віддаючи останню шану не просто солдату, а справжньому Лицарю Духу, чиє серце билося в унісон із волею України. Кажуть, що Бог забирає найкращих, але як важко прийняти цю істину, коли перед нами — цвіт нашої нації, молодий, талановитий, сповнений мрій чоловік. Назар Жирний обрав шлях воїна свідомо, ще зі шкільної парти, і пройшов цей шлях до кінця — до самого безсмертя.
Жирний Назар Сергійович народився 20 вересня 2002 року. У 2008 році вступив до 1 класу Кагарлицької загальноосвітньої школи №1. За час навчання проявив себе як старанний учень. Мав багато друзів, із повагою ставився до старших. Навчаючись у школі, проявляв великий інтерес до військової служби, мріяв про професію військового. Після закінчення школи у 2019 році, втілюючи давню мрію, Назар був прийнятий на військову службу Кагарлицьким РВК. Прагнучи здобути нові знання і навички, необхідні в сучасному війську, Назар вступив на навчання в Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій за спеціальністю «комп’ютерна інженерія». Служив у військовій частині А1788.
А під час повномасштабного вторгнення, як і личить військовому, він став на захист Батьківщини. Брав участь у жорстоких боях на Харківському напрямку, а потім – на Донеччині. У вересні 2025 року отримав поранення, але після шпиталю повернувся в стрій.
23 лютого 2026 року командир групи спеціального призначення роти спеціального призначення загону спеціальних операцій капітан Жирний Назар Сергійович, відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, у бою за Україну, її свободу і незалежність загинув у районі населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області.
Героєві було всього 23 роки. Це вік, коли життя має лише розквітати, коли мрії мають ставати реальністю, а вдома мав би лунати дитячий сміх. Замість цього — тривожний гул останньої шани та прапор, що огортає труну Героя… Він так і не встиг створити власну сім’ю. У невтішному горі залишилися мама і вітчим, старший брат Дмитро, який теж служить у Збройних Силах України.
Сумний день похорону Героя був оголошений у Кагарлицькій громаді Днем жалоби. Траурний кортеж, що рухався вулицями міста під тужливу мелодію пісні «Плине кача…», земляки зустрічали навколішки, схиляючись перед подвигом воїна. Біля Алеї Слави Героїв, у якій буде увічнено пам’ять і про нашого Назара, зупинились у скорботній Хвилині мовчання…
У дворі будинку по вулиці Шевченка, де проживав Назар, відбулася церемонія прощання. Чин похорону відслужили священники Православної церкви України – протоієреї Василь Суп і Тимофій Лаганович.
Отець Василь у своїй проповіді до вірян закликав берегти пам’ять про загиблого, який віддав своє молоде життя за кожного з нас, згадувати про нього в молитвах, молитися за Перемогу і дякувати нашим Захисникам, які утримують натиск ворожої навали. Під час проповіді священника в небі пролетів український винищувач, ніби передаючи прощальний привіт від побратимів із фронту…
Свій останній спочинок капітан Назар Жирний знайшов на Алеї почесних поховань, що на Ольжинському цвинтарі.
На прощальному мітингу перед присутніми виступив заступник міського голови Іван Семцов, висловивши щирі слова співчуття рідним і близьким воїна. «Ми поділяємо ваш біль. Знайте, що ви не самі в цій біді. Ваш син і брат — справжній титан духу, і його ім’я назавжди буде вписане золотими літерами в історію нашого краю. Важко підібрати слова, які могли б загоїти рану в серцях рідних і всіх, хто знав і любив Назара.
Герої не вмирають, доки живе пам’ять про них. Його коротке, як спалах іскри, життя — це літопис неймовірної мужності молодої людини, яка обрала ратний шлях Захисника Батьківщини.
Назар Жирний був не просто воїном — він був офіцером, командиром, який вів за собою інших на виконання надскладних бойових завдань. Його відданість вражає: навіть після поранення він не залишився в тилу, а повернувся до своїх побратимів, бо не міг інакше. Він боровся за кожен метр нашої землі на Харківщині та Донеччині, за наше з вами мирне небо тут, у рідному Кагарлику.
Назар загинув за день до четвертих роковин цієї страшної війни. Він віддав найцінніше — своє молоде життя — щоб ця війна нарешті закінчилася нашою перемогою. І ми обіцяємо: ворог заплатить за кожну сльозу матері, за кожне перерване життя. Справа, за яку боровся капітан Жирний, обов’язково буде доведена до кінця. Наша держава буде вільною, а пам’ять про нашого земляка — вічною».
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник вручив матері Героя Державний Прапор України, яким була покрита домовина, а бойовий побратим передав їй прапор військової частини, де ніс ратну службу Назар.
Тричі пролунали постріли прощального салюту, військовий оркестр виконав Державний Гімн України.
Спи спокійно, Герою. Ти виконав свій обов'язок до останнього подиху.
Слава Україні! – Героям Слава!
