У СЛОБОДІ НА КАГАРЛИЧЧИНІ ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ ЗАГИБЛОГО ВОЇНА ЮРІЯ ІЩЕНКА
…Розпочався вже п’ятий рік повномасштабної війни, яку розв’язала проти України імперська росія. Сотні зруйнованих міст і сіл, тисячі загиблих воїнів і мирних жителів… Тривалий час благословенну Слободу, оминали сумні звістки з фронту, але сьогодні небо над посмутнілим селом і всією нашою Кагарличчиною знову плаче разом із нами. 27 лютого громада віддала останню шану справжньому Сину України, воїну, який став на заваді ворожій навалі, — Юрію Іщенку.
Життєвий шлях його — це історія тихої мужності та жертовності. Іщенко Юрій Іванович народився 10 травня 1979 року в селі Слобода. Тут пройшли його дитячі і юнацькі роки. У 1985 році пішов навчатися в Слобідську середню школу, яку закінчив у 1996 році. Після шкільної лави протягом 2001-2003 років здобував професійну освіту в Ржищівському будівельному технікумі, де опанував фах економіста. Працював у поліції. Із липня 2015-го по квітень 2017 року брав участь в антитерористичній операції – так тоді називали війну, яку розпочала проти України імперська росія. Був нагороджений медаллю «Учасник АТО».
Юрій знав ціну миру ще з часів АТО, тому, коли ворог прийшов нищити наш дім, він, маючи бойовий досвід, не вагався. 25 липня 2022 року, у буремний і вирішальний час, він знову одягнув однострій, будучи мобілізованим Другим відділом Обухівського РТЦК та СП.
Юрій Іщенко належав до покоління, яке будувало нашу незалежність, а згодом — зі зброєю в руках пішло її захищати.
Солдат Юрій Іщенко, стрілець штурмового відділення штурмової роти військової частини Т0930, загинув 6 травня 2023 року поблизу населеного пункту Новомайорське, що на Донеччині. Загинув у бою, дивлячись ворогу в очі, під час виконання бойового завдання із забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Але доля приготувала для нього ще один, останній і болісний шлях додому. Довгі місяці і роки невідомості, статус «зниклий безвісти» та крижана надія в серцях близьких... Сьогодні ми нарешті знаємо правду – після ідентифікації за ДНК. Але ціна цієї правди невимовно висока.
Кажуть, що серце рідної людини відчуває все. Рідний брат Юрія, Сергій, не витримав цього чекання. Його серце зупинилося в лютому 2025 року, так і не дочекавшись звістки, що брат знайшовся, хоча б і в небі. Тепер вони зустрілися там, де немає війни, де немає болю і де панує вічний спокій…
У день похорону, що був оголошений в усій громаді Днем жалоби, траурний кортеж із домовиною Героя земляки зустрічали живим Коридором Слави, ставши на коліна.
За християнським звичаєм відспівували полеглого в сільському храмі святих праведників Іоакима і Анни. Чин похорону відправив настоятель храму протоієрей Уар Перетятько. Поховали воїна на Машировському цвинтарі – поряд із могилами батьків і брата.
У прощальному слові заступник Кагарлицького міського голови Ігор Будюк сказав: «Юрій не встиг створити власної сім’ї, але сьогодні кожен із нас — його родина. Його діти — це майбутні покоління українців, які житимуть на вільній землі. Його спадок — це наша свобода.
Ми схиляємо голови перед дружиною брата, яка отримала цю важку звістку і несе хрест пам’яті про весь рід Іщенків. Їй, а також усім близьким полеглого, хто його знав і любив, велика громада Кагарличчини висловлює щирі слова співчуття.
Юрій Іщенко віддав найцінніше — своє життя, щоб російський окупант не прийшов у наші хати. Він бився за кожне дерево в рідній Слободі, за кожен подих українського неба. Його подвиг не буде марним. Кожна сльоза, кожен день невідомості та кожне зупинене серце — це те, що ми ніколи не пробачимо і не забудемо.
Ми впевнені: Перемога обов’язково буде! Ми дотиснемо ворога, виженемо його з нашої землі, бо за нашими спинами стоять такі Атланти, як Юрій. Його боротьба триває в наших діях, у нашій єдності, у нашій люті до ворога та любові до Батьківщини.
Вічна пам’ять і слава Герою Юрію Іщенку!»
Староста Слобідського округу Світлана Бакал, поділившись зворушливими спогадами про односельця, закликала берегти пам’ять про нього у своєму серці.
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник вручив Державний Прапор України, яким була покрита домовина з тілом Героя, дружині його брата.
Над могилою Героя тричі пролунав прощальний військовий салют. Усі присутні заспівали Державний Гімн України, за яку воював і героїчно загинув Юрій Іщенко.
Герої не вмирають! Вони стають ангелами, що тримають над нами небо.
Слава Україні!
