Дорогою ціною дається Україні Незалежність. Сьогодні, 24 серпня, Кагарличчина знову в глибокій скорботі. Земляки схилили голови перед світлою пам’яттю справжнього Сина України, мужнього воїна — Сергія Анатолійовича Глобенка.

Сергій виріс у Ставах, у родині вчителів, де змалку гартувалася його душа, де його навчали найважливішим людським цінностям — честі, гідності, працелюбності та безмежній любові до рідної землі.

Протягом 1994-2005 років він навчався в Ставівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. У 2006 році закінчив Міжрегіональне вище професійне училище зв’язку м.Києва. У 2013 році здобув вищу освіту в Київському національному університеті будівництва і архітектури. Працював у ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ „ОВЕРХОЛ УКРАЇНА“».

Він пройшов гідний шлях цивільного життя: здобув освіту, будував, працював, творив майбутнє. Але коли ворог прийшов нищити наш дім, Сергій без вагань став на захист Батьківщини. Призваний по загальній мобілізації Солом’янським районним у місті Києві ТЦК та СП, ставши стрільцем 1-ї стрілецької роти військової частини А7292, він чесно й безстрашно виконував свій військовий обов’язок. 25 березня 2025 року поблизу селища Нове на Донеччині Сергій прийняв свій останній бій. Тоді родина отримала сповіщення, що солдат Сергій Глобенко зник безвісти за особливих обставин. Довгі місяці невідомості й болю проминули в надії, але сьогодні Кагарличчина провела його в останню дорогу як справжнього Героя, який віддав найдорожче — власне життя — за кожного з нас, за вільне майбутнє України.

Живим Коридором Слави зустрічали земляки траурний кортеж, квітами було встелено його останню путь. Церемонія прощання проходила біля батьківської хати, за православним звичаєм відспівували полеглого в сільському храмі Покрови Пресвятої Богородиці Православної церкви України. Чин похорону відправив настоятель храму Валерій Марцін. Священник виголосив полум’яну проповідь, віддавши шану мужньому воїну, якого односельці знали змалку, висловив щирі співчуття родині і закликав вірян у молитвах згадувати про полеглого. Зворушливими спогадами про свого учня поділилася його колишня вчителька Тамара Шепелявенко: присутні не могли стримувати гарячих сліз.

У прощальному слові на траурному мітингу біля могили воїна заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов сказав: «Від імені Кагарлицької міської ради, від усієї нашої громади висловлюю найглибші, найщиріші співчуття батькам та брату Сергія. Сьогодні, в цей тяжкий для родини день, в усій великій громаді Кагарличчини оголошено День жалоби.

Жодні слова не здатні вгамувати страшний біль утрати, закрити цю важку рану в серцях рідних людей. Але знайте: ваш син і брат — справжній велетень духу, чий подвиг назавжди вписано золотими літерами в історію нашої громади та всієї держави.

Йому назавжди 37... Повний сил, планів та мрій, які знищила клята війна.

Ми перед тобою в вічному боргу, Воїне. Твої бойові побратими доведуть до кінця справу, за яку ти боровся. Перемога над ненависним ворогом обов’язково прийде на нашу святу землю, окроплену кров’ю Героїв. За нами Правда, з нами Бог, а над нами небо тримають такі титани, як Сергій Глобенко.

Світла, вічна пам’ять воїну! Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті та в вільній Україні, за яку лицарі Вітчизни віддають життя!»

«Найкращих забирає ця проклята вже всіма українськими матерями війна», – підкреслив у своєму виступі староста Ставівського округу Володимир Михайленко. Від себе особисто, від усіх односельців він висловив найщиріші співчуття батькам і братові, всім рідним і близьким, однокласникам, друзям, побратимам загиблого: «Світла і вічна пам’ять і Царство йому Небесне! Слава всім нашим Героям, які на сьогоднішній день ціною свого життя відстоюють нашу Незалежність!»

Виражаючи глибокі співчуття від усієї шкільної родини, зі сльозами на очах промовляла прощальні слова директорка Ставівської гімназії Людмила Анкуца: Сергій Глобенко був її синові вірним другом, який міг у будь-який момент підставити своє плече, вислухати, порадити, підтримати…

Почесний караул бойових побратимів зняв із домовини Державний Прапор України і прапор військової частини, а старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Сергій Решетник передав знамена матері загиблого воїна.

Над могилою Захисника України тричі пролунав прощальний військовий салют, прозвучав Державний Гімн України.

Слава не вмре, не поляже. Герої не вмирають!

Слава Україні!