В День Незалежності України в Горохуватці провели в останню путь воїна Івана Титякина
24 серпня 2025 року в День Незалежності України на Кагарличчині провели в останню путь солдата Івана Титякина. Він поліг, б’ючи ворога на Донеччині. Поховали Героя в рідному селі Горохуватці.
Загинув Іван Титякин 14 лютого 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу міста Авдіївка Покровського району Донецької області. Герою тоді було 26 років. Донедавна він вважався зниклим безвісти.
Іван Титякин народився 7 липня 1997 року в селі Горохуватка.
У 1 клас пішов навчатися до Горохуватської школи, а потім із 2 по 9 клас продовжував навчання в Кагарлицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1. Після шкільної лави опановував професійну освіту в Таращанському агротехнічному коледжі, здобувши спеціальність технік-механік сільськогосподарського виробництва.
Трудову біографію розпочав у 2016 році. Працював на автозаправній станції оператором-заправником. Але мирне життя Івана, як і всіх співвітчизників, обірвала жорстока війна, яку розв’язала проти України імперська росія.
Іван Титякин був призваний на військову службу 27 вересня 2022 року Другим відділом Обухівського РТЦК та СП. Служив стрільцем відділення третьої служби військової частини А3449, у Добровольчому спецпідрозділі «Сонечко» Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Між суворих воєнних буднів світлим променем для Івана була його кохана Марина, з якою він поєднав свою долю, одружившись у 2023 році.
Але, на жаль, не судилася їм довга спільна життєва дорога. 14 лютого 2024 року солдат Іван Титякин зник безвісти, виконуючи свій військовий обов’язок у зоні бойових дій.
У рідних солдата – у дружини, матері, батька, двох братів – ще була надія, що Іван, може, ще живий, може, потрапив у полон.
Та ці надії, на превеликий жаль, були марними. Їх перекреслило нещодавнє сповіщення про те, що Іван загинув ще тоді, в лютому минулого року.
22 серпня жителі Леонівки, Горохового, Іванівки, Горохуватки, Переселення і Кагарлика на колінах, низько схиливши голови, зустрічали солдата Івана Титякина Коридором Слави. А 24 серпня траурний кортеж із тілом Івана вирушив із Кагарлика в Горохуватку.
По дорозі під тужливі звуки пісні «Пливе кача» його із квітами, на колінах, низько схиливши голови в скорботі, вшановували жителі міста, спинявся зустрічний транспорт, а ті, хто їхав у ньому, виходили на дорогу й прихиляли коліна перед полеглим Захисником.
На в’їзді до Горохуватки траурний кортеж із прапорами в руках на колінах зустріли жителі старостату. Вони встелили дорогу від в’їзду в село і до домівки, де проживають батьки Івана, квітами. Сюди попрощатися з воїном зібралися рідні, друзі, однокласники, знайомі, сусіди, жителі Горохуватки та громади, побратими, військові, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, Кагарлицького ліцею №4, керівництво громади.
Тут, у дворі будинку по вулиці Центральна, 17, чин похорону за загиблим воїном відслужив священник Православної церкви України Василь Суп. Після обряду священник звернувся до рідних Героя та громади зі словами глибокої скорботи. Він зазначив, що воїн Іван Титякин віддав своє життя за Батьківщину, своїх близьких і рідних, за всіх нас. Тому ми маємо дякувати йому, як і тисячам інших воїнів, що можемо жити на своїй землі, розмовляти рідною мовою. Тепер наш обов’язок пам’ятати про Івана, берегти спогади про нього у своїй душі.
Потім траурна процесія вирушила до сільського цвинтаря по вулиці Дмитрівській. Тут Василь Суп відправив біля труни з тілом Героя літію.
Щирі слова про загиблого воїна сказали заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов, староста Горохуватського старостинського округу Валентина Єфимищ, побратим Івана та жителька Горохуватки, вчителька-пенсіонерка Валентина Іванівна Гула.
«Знову чорне крило похоронки принесло на Кагарличчину сумну звістку. Боронячи Україну, на фронті загинув наш земляк Іван Титякин. Сьогодні ми зібралися тут, щоб провести в останню путь нашого друга, нашого брата, нашого Героя, - сказав Іван Семцов. – Мені важко говорити, бо серце стискається від болю. Для багатьох, хто його знав, для бойових побратимів Іван був не просто товаришем. Він був тим, хто завжди підставляв плече, хто жартував, коли було страшно, хто не боявся дивитися правді у вічі. Він був справжнім, надійним, відданим. Доля відвела йому коротке життя, але в ньому знайшлося місце для подвигу в ім’я України – найвищого прояву патріотизму, що є прикладом для кожного з нас. Наш загиблий на фронті земляк був зразком мужності. Він не шукав слави, він просто робив свою справу, захищав свою землю, свою сім'ю, кожного з нас. Його жертовність — це найвищий прояв любові до України. Ми ніколи не забудемо його подвиг, і він навіки вписаний в історію нашої країни. Його життя було коротким, але наповненим змістом і боротьбою за світле майбутнє. Він прожив його гідно. Спи спокійно, солдате. Вічна слава і вічна пам'ять Герою! Ти назавжди в наших серцях».
Над могилою Героя пролунав військовий почесний салют.
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник передав Прапор України, яким була покрита домовина із тілом Героя, його дружині.
Прощаючись із Героєм, кожен із присутніх кинув до його могили по три жмені землі.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…
