«ГЕРОЇ ТВОРЯТЬ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»
У суботу 23 серпня з нагоди Дня Державного Прапора України та Дня Незалежності України Кагарлицький міський будинок культури вмістив повний зал людей.
Це – сім'ї Героїв, які віддали життя за Україну; воїни, які витримали рашистські катування і повернулися з полону; пересічні жителі громади.
Програма, яку підготували місцеві артисти, була зворушливою і надто емоційною. Кожен виступ – глибокий. Кожне слово ведучої заходу Анастасії Мацібури – у саме серце.
Найзворушливішою частиною заходу стало нагородження міського голови Олександра Панюти і його заступника Любові Коваль тих, чиї рідні загинули у російсько-українській війні. У багатьох тремтіли сльози на очах. Мені ж хотілося обійняти усіх, кому боляче, хто страждає.
Люди, яких я пам'ятаю щасливими та усміхненими ще з шкільних років, стали як хмари – одяглися у чорні хустки і горюють через втрату рідних людей: дітей, батьків, чоловіків. Не всі усвідомлюють, що військові платять сльозами своїх дітей, матерів та дружин за радість інших дітей.
Горе потворне. Його хочеться гнати великою палюгою на край світу…
Я дивлюся на Таню Садовську, нині Фоміну. Пам'ять про єдиного сина, якого забрала війна, вона несе у душі, у пам'яті і на футболці біля серця. Нанесений принт на тканину з фото її дитини і логотипом «Азову», мабуть, дає їй впевненість, що вона кожною клітинкою свого єства разом зі своєю кровинкою. Наталя Костюченко – завжди така красива і усміхнена, як сонце, - також страждає через втрату, і це дуже боляче усвідомлювати. Мама Юри Погребняка постійно прикриває обличчя через сльози, які ллються рікою… Таня Максутова, нині Рясько, здається, виплакала усі сльози світу, а серце розривається на шмаття… Боже, скільки вас – матерів, батьків, дружин, дітей, хто несе такий важкий тягар втрати!..
Вони вдивляються у рідні очі на екрані змонтованого ролика і закривають долонями обличчя. Смерть близьких – одне з найважчих переживань у людському досвіді. А смерть через війну особливо травматична, адже вона несподівана, жорстока і завжди передчасна. Люди в горі часто відчувають себе дуже самотньо і сприймають світ байдужим. Важливо пропонувати їм просто побути поруч. Психологи кажуть, що біль втрати втамувати неможливо, його не можна зменшити, з ним можна лише навчитися жити.
Нагороди від мера, квіти, подарунки та титул Почесного громадянина Кагарличчини стали особливою подією цього дня.
Фахівці із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Кагарличчини продовжують усіляко сприяти ветеранам війни, демобілізованим воїнам та членам їх сімей у реалізації їхніх можливостей, прав, соціальних гарантій на шляху переходу від військової служби до цивільного життя.
Наталія КРАВЕЦЬ
