У Кагарлику 24 лютого до 4-х роковин повномасштабного вторгнення росії в Україну відбувся мітинг-реквієм «Чотири роки незламності» за участю громадськості, керівництва громади і району.

«Чотири роки тому Україна прокинулася від вибухів. Від сирен. Від страшного слова  "війна", — сказала у вступному слові ведуча Анастасія Мацібура. – Це був ранок страху. І водночас — ранок великої єдності. Ніхто не був готовий до цього повністю. Але кожен зробив вибір. Хтось узяв до рук зброю. Хтось відкрив волонтерський штаб. Хтось став донором, рятувальником, медиком. Хтось просто не виїхав — і залишився працювати для країни. Так почалася історія нашої незламності. Чотири роки боротьби. Чотири роки болю. Втрат. Руйнувань. І водночас — чотири роки сили, гідності та віри. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять тих, хто віддав життя за Україну. Тих, хто став на її захист у перші хвилини вторгнення. Тих, хто боронив і боронить нашу землю зараз. Сьогодні тут, на Алеї Слави, ці слова звучать особливо гостро. Бо за кожним ім’ям — життя. Мрії. Родини. Вони заплатили найвищу ціну за нашу свободу. За наше право жити у своїй державі. За наше завтра. Поки ми пам’ятаємо — вони живі в наших серцях. Поки ми разом — Україна незламна».

Перед присутніми виступив Кагарлицький міський голова Олександр Панюта:

​«Шановна громадо! Дорогі родини наших захисників! ​Сьогодні минає рівно чотири роки з того страшного ранку, коли час для кожного українця зупинився, а потім помчав із шаленою швидкістю крізь вогонь, кров і сльози. Чотири роки… Це 1461 день надлюдських зусиль, незламної віри та щоденного подвигу нашого народу.

​Кагарличчина, як і вся Україна, міцно стоїть і боротиметься до Перемоги. Але ціна цієї незламності — це імена, викарбувані в граніті та на меморіальних банерах нашої Алеї Слави. Це життя наших найкращих людей, які стали щитом для кожного з нас.

​Сьогодні в цій скорботній і величній миті ми згадуємо всіх Героїв, але маємо за особливий обов’язок відкрити ще одне ім’я, яке тепер назавжди вписане в історію нашої громади та всієї держави.

​Сьогодні ми відкриваємо меморіальний банер на честь нашого земляка — Олександра Юрійовича Бузніцького.

​Він не чекав, поки війна закінчиться сама собою. У лютому 2025 року він став до лав Збройних Сил України. Він пішов захищати свій дім, свою родину, наші з вами мирні світанки. Його шлях був коротким, але надзвичайно жертовним.

​15 жовтня 2025 року під час виконання надскладного спеціального завдання під Куп’янськом, на Харківщині, старший сержант Бузніцький загинув. Йому було  лише 49 років. Олександр повернувся на щиті до рідних Буртів, де і знайшов свій Вічний спочинок.

​Ми відкриваємо цей банер не просто як знак пам’яті, а як символ нашого вічного боргу. Щоразу, проходячи цією Алеєю, ми маємо пам’ятати: Олександр Бузніцький та інші Герої віддали своє майбутнє, щоб ми мали сьогодення.

​Дорогі земляки! Смерть воїна — це незагоєна рана для родини та велика втрата для всієї громади. Але Герої не вмирають, поки живе пам'ять про них. Наш святий обов’язок – надавати всіляку допомогу і підтримку родинам воїнів, які віддали своє життя за Україну, увічнювати пам’ять про них для прийдешніх поколінь.

​Зараз, у цей символічний час, коли о дев’ятій годині ранку вся країна схиляє голову, я прошу вас об’єднатися в спільній молитві та скорботі».

Учасники заходу  ​вшанували в загальнонаціональній хвилині мовчання пам’ять Олександра Бузніцького та всіх Захисників і Захисниць, які полягли за свободу, честь і незалежність України. У центрі міста зупинився транзитний транспорт. Усі в скорботі і молитві згадали полеглих…

Під час мітингу-реквієму до жителів громади звернувся голова Обухівської районної державної адміністрації Геннадій Сиваненко. Він зазначив, що насправді боротьба українського народу проти імперських зазіхань московитів триває не чотири роки, а вже чотири століття. Наші болючі втрати не можна забути, бо вони кров’ю вписані в нашу історію, яка продовжується, на жаль, далі писатись. «Так, потрібен мир, але справедливий на нашій землі, – підкреслив очільник району, – і наш Президент усе для цього робить. І зараз, як ніколи, нам потрібна єдність і підтримка один одного. А більше – підтримка сімей, родин, які віддали найдорожче – своїх дітей, які поклали життя за нас. Цінуймо, пам’ятаймо, і не будьмо байдужими. Слава Україні!»

Олександр Панюта і Геннадій Сиваненко вручили нагрудні знаки «Почесний громадянин Кагарличчини» родичам загиблих або померлих військовослужбовців, які були посмертно удостоєні цього звання.

Згідно з рішенням комісії Кагарлицької міської ради звання «Почесний громадянин Кагарличчини» присвоєно посмертно:

Білику Олександру Миколайовичу, 1973 року народження, уродженцю міста Кагарлика, головному сержанту військової частини А7293, який загинув 7 червня 2024 року біля села Карлівка Новогродівської міської  громади Покровського району Донецької області.

Коржову Максиму Юрійовичу, 1985 року народження, уродженцю міста Слов’янськ, похованому в селі Стави, старшому стрільцю військової частини А4350, який загинув 23 вересня 2023 року поблизу села Новопрокопівка Токмацької міської громади Пологівського району Запорізької області.

Рибаку Андрію Сергійовичу, 1991 року народження, жителю міста Кагарлика, саперу військової частини А4219 «Кракен», загинув 10 грудня 2025 року  в районі населеного пункту Веселе Харківської області.

Лісовому Олександру Григоровичу, 1986 року народження, жителю села Переселення, матросу ВЧ А2802, який загинув 21 лютого 2025 року біля села Свердліково на Курщині.

Тригубу Юрію Миколайовичу, 1978 року народження, жителю міста Кагарлика, солдату ВЧ А5003, який загинув 2 грудня 2025 року поблизу селища Бересток на Донеччині.

Карлюку Віталію Володимировичу, 1980 року народження, жителю села Слобода, солдату ВЧ А4862, який загинув 29 грудня 2025 року поблизу села Резниківка Бахмутського району Донецької області.

Пендюру Олександру Івановичу, 1980 року народження, жителю села Мирівка, солдату ВЧ А5003, який загинув 29 грудня 2025 року поблизу міста Костянтинівка Краматорського району Донецької області.

Погребняку Сергію Петровичу, 1986 року народження, жителю міста Кагарлика, старшому солдату, який ніс службу у військових частинах А2730, А0666, А2393, пішов з життя 24 листопада 2025 року.

Степанчуку Володимиру Володимировичу, 1980 року народження, жителю села Стави, молодшому сержанту ВЧ А7014, який пішов з життя 29 листопада 2025 року від отриманих поранень у бою на Харківському напрямку в Ізюмському районі.

Коробенку Руслану Івановичу, 1980 року народження, жителю села Кадомка, старшого сержанта ВЧ А4784, пішов з життя 26 листопада 2025 року від отриманих поранень внаслідок ворожого удару поблизу населеного пункту Звірове Покровського району Донецької області.

Павлову Євгенію Петровичу, 1992 року народження, жителю міста Кагарлика, стрільцю-снайперу ВЧ А0222, пішов з життя 21 листопада 2025 року.

Грушку Ярославу Сергійовичу, 1995 року народження, жителю села Зелений Яр, який ніс службу у званні солдата ВЧ А5725 та А4076, помер під час проходження військової служби у місті Запоріжжя 13 грудня 2025 року.

Заупокійну літію за загиблими і померлими військовими та цивільними жителями  внаслідок збройної агресії росії проти України, відслужив благочинний Кагарлицького благочиння протоієрей Юрій Литвин із духовенством Кагарлицької громади. Думки і помисли всіх об’єднала прочитана благочинним молитва за Україну.

Ведуча Анастасія Мацібура підкреслила: «Чотири роки тому ми довели світові — Україна не впаде за три дні. І не за три тижні. І не за три роки. Україна стоїть. Україна бореться. Україна живе.

Чотири роки повномасштабної війни показали: наша сила — в єдності. У взаємній підтримці. У пам’яті.

Нехай біль стане нашою силою. Нехай пам’ять буде вічною. Нехай Перемога стане реальністю».

На завершення присутні заспівали духовний гімн «Молитва за Україну».

Україна – незламна! Вічна слава полеглим Захисникам і Захисницям України. Шана і повага живим.

Слава Україні!