У ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ В КАГАРЛИКУ НА АЛЕЇ СЛАВИ ГЕРОЇВ ВІДКРИЛИ ЩЕ 11 МЕМОРІАЛЬНИХ БАНЕРІВ
22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Це був день, коли українці сказали: «Ми — один народ, одна держава». Колись Україна вже мала шанс бути самостійною державою. Але амбіції, внутрішній розбрат і ті, хто вміло цим скористався — вороги як ззовні, так і зсередини — не дали цій державності встояти. Незалежність було втрачено. А разом із нею — і свободу. Це була не миттєва втрата. Це були довгі роки й десятиліття.
Це були кілька поколінь українців, які жили під чужими прапорами, за чужими правилами, з нав’язаними традиціями. Їм говорили, як жити, як думати, якою мовою говорити, кого вважати своїм, а кого — ворогом. Саме так виглядає життя без власної держави. Саме так відчувається втрата незалежності. За часів радянського режиму День Соборності не відзначали, більше того — будь-які згадки про нього знищували, цей день вважали «контрреволюційним святом». Свято Соборності вперше за 20 років урочисто відзначили на офіційному рівні 22 січня 1939 року. Але це сталося не в радянській Україні, а в Карпатській Україні (м.Хуст), яка тоді була автономною республікою в складі Чехословаччини, що стало потужним символом єднання українських земель.
… Щороку, 22 січня, ми згадували ці уроки історії. Ми виходили на площі, ставали в живі ланцюги, говорили про соборність, про єдність, про важливість бути разом. Ми пам’ятали — але це були слова.
А потім настав день, коли пам’ять перестала бути лише спогадом. Настав день, який став вирішальним.
24 лютого 2022 року. Це був виклик. Іспит на єдність, на зрілість, на віру в Україну. І тоді українці об’єдналися. Усі. Без наказів і гасел. Без декларацій і паперів. Ми стали разом не тому, що так було потрібно, а тому, що інакше не могли.
Із нагоди Дня Соборності України 22 січня 2026 року в Кагарлику відбувся урочистий захід «Єдність, що народжує силу».
На Алеї Слави Героїв зібралися представники влади і громадськості, школярі, щоб не лише згадати історію, а й вшанувати тих, хто заплатив за цю єдність життям. Відбулася церемонія покладання квітів до пам’ятника Героям Небесної Сотні і меморіальних банерів.
Перед присутніми виступив із промовою Кагарлицький міський голова Олександр Панюта:
«Сьогодні особливо урочистий і водночас неймовірно важкий день. Ми зібралися тут, на нашій Алеї Слави, біля підніжжя пам’ятника Героям Небесної Сотні, у день, коли вся країна святкує свою Соборність. Але сьогодні це слово звучить для нас не просто як історичний термін. Соборність сьогодні — це наша єдність у строю, це наша спільна молитва і наш спільний біль.
Сьогодні ми відкриваємо ще одинадцять облич. Одинадцять поглядів, які віднині вічно дивитимуться на нас із цих банерів. Це наші земляки, наші сусіди, друзі, чиїсь батьки, сини та чоловіки. Вони не шукали слави — вони просто не змогли стояти осторонь, коли ворог прийшов нищити наш дім.
Згадаймо кожного з них поіменно:
ГРУШКО Ярослав Сергійович, 1995 року народження. Призваний до лав ЗСУ в серпні 2024 року. Помер 13 грудня 2025 року під час проходження військової служби. Похований у селі Зелений Яр.
КАРЛЮК Віталій Володимирович, 1980 року народження. Призваний у листопаді 2024 року. Загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом 29 грудня 2025 року. Похований у селі Слобода.
КОРОБЕНКО Руслан Іванович, 1980 року народження. До лав ЗСУ став у січні 2023 року. Помер під час проходження військової служби на Харківщині 26 листопада 2025 року. Похований у селі Кадомка.
КУЧМА Олег Олександрович, 1989 року народження. Доброволець «Правого сектору» з 2015 року. Його життя трагічно обірвалося під час виконання службових обов’язків 2 вересня 2015 року в Одесі. Похований у місті Кагарлику.
ЛІСОВИЙ Олександр Григорович, 1986 року народження. Призваний на ратну службу в грудні 2024 року. Загинув під час виконання бойового завдання в російській Курській області 21 лютого 2025 року. Похований у селі Переселення.
ПАВЛОВ Євгеній Петрович, 1992 року народження. Призваний на військову службу у квітні 2023 року. Помер унаслідок хвороби 21 листопада 2025 року. Похований у місті Кагарлику.
ПЕНДЮР Олександр Іванович, 1980 року народження. Призваний до лав ЗСУ в грудні 2024 року. Загинув під час виконання бойового завдання 29 грудня 2025 року на Донеччині. Похований у селі Мирівка.
РИБАК Андрій Сергійович, 1991 року народження. Призваний на військову службу в серпні 2025 року. Загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині 10 грудня 2025 року. Похований у місті Кагарлику.
СТЕПАНЧУК Володимир Володимирович, 1980 року народження. Учасник АТО, у квітні 2025 року знову став до лав Захисників України. Помер від наслідків поранення і важкої хвороби 29 листопада 2025 року. Похований у селі Стави.
ТРИГУБ Юрій Миколайович, 1978 року народження. Призваний на військову службу в грудні 2024 року. Загинув у бою на Донеччині 2 грудня 2025 року. Похований у місті Кагарлику.
ЧЕРНИШ Станіслав Володимирович, 1984 року народження. Учасник АТО. Життя героя трагічно обірвалося в місті Кагарлику 22 жовтня 2017 року. Похований у селі Халча.
Дорогі земляки! Дивлячись на ці портрети, ми бачимо ціну нашої свободи. Ці одинадцять Героїв стали у стрій до тих, хто першим підняв прапор боротьби на Майдані, і до тих, хто вже роками тримає над нами небо. Вони віддали найдорожче — своє життя, аби ми в Кагарлику могли прокидатися, працювати, водити дітей до шкіл і просто дихати українським повітрям.
Звертаюся до рідних і близьких... Жодні слова не вгамують вашого болю. Жодні промови не повернуть тепла рідної руки. Ми низько вклоняємося вам за те, що ви виховали Справжніх Людей. Ваша втрата — це рана на серці всієї Кагарлицької громади, яка ніколи не затягнеться. Ми пам’ятаємо. Ми в боргу перед вами навіки.
Ця Алея — це не просто місце пам’яті. Це місце нашої сили. Кожного разу, проходячи повз ці банери, зупиніться на мить. Подивіться їм в очі. Пообіцяйте собі бути вартими їхньої жертви. Бо Соборність і Незалежність, за які вони загинули, тримаються на кожному з нас. Тому я закликаю всіх продовжувати активну допомогу нашим Збройним Силам, всіляко долучатися до волонтерської діяльності, зміцнювати український тил самовідданою працею».
Очільник громади закликав усіх присутніх долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання, аби вшанувати пам’ять цих одинадцяти воїнів, усіх наших земляків та кожного Захисника і Захисниці, які полягли в цій жорстокій війні з російськими загарбниками. У цю скорботну Хвилину в центрі міста зупинився рух транзитного транспорту, водії і пасажири доєдналися до всеукраїнської патріотичної акції.
— Сьогодні соборність — це не лише документ зі сторінок історії, – підкреслила ведуча заходу Олена Петленко. – Це окопи і волонтерські склади.
Це фронт і тил. Це кожен, хто не зламався. Україна знову платить високу ціну за право бути єдиною і вільною. Соборність – це символ. Символ боротьби за волю. Порозуміння між людьми. І часточка надії і віри Перемогу, у краще майбутнє нашої великої родини, що зветься Україною. Сьогодні, на Алеї Слави, Соборність звучить особливо. Бо тут – імена тих, хто заплатив за єдність найвищу ціну. Україна єдина не тому, що так записано в історії, а тому, що за неї віддали життя. Тут. І зараз. За наш спокій. За наше завтра.
Соборність – це коли серця б’ються разом. Коли пам'ять сильніша за страх. Коли ми стоїмо пліч-о-пліч. Живі й полеглі.
Нехай ця єдність ніколи не зламається. Бо поки ми разом – Україна живе.
Вічна слава Героям!
Слава Україні!
