МОЛОДШИЙ СЕРЖАНТ ВОЛОДИМИР СТЕПАНЧУК ЗНАЙШОВ ВІЧНИЙ СПОЧИНОК У РІДНИХ СТАВАХ
Сьогодні наша земля, наша Кагарличчина, схиляє голову в глибокій скорботі. Ми провели в останню путь нашого земляка, нашого Героя – Степанчука Володимира Володимировича.
Немає слів, які могли б сповна висловити глибину нашого болю та вдячності. Серце Володимира, таке відважне і любляче, перестало битися. Життя воїна обірвалося, але пам'ять про нього, про його подвиг – житиме вічно.
Життєвий шлях його, що обірвався так рано, був сповнений праці та любові до рідної землі. Володимир народився 4 жовтня 1980 року в селі Стави, і це коріння, ця рідна земля, завжди були його опорою. Він закінчив Ставівську школу у 1997 році, здобув професію в автошколі у Білій Церкві, а потім чесно віддав свій обов'язок, пройшовши строкову службу у Збройних силах України на військовому аеродромі в Старокостянтинові.
Після армії він був працелюбом. Трудився і в Телешівці, і в Інженерному центрі «ПродТехІн», де займався очищенням обладнання цукрових заводів, і в Кагарлику на меблевій фабриці ТОВ «Мойдодир». Це був шлях чесної, мирної людини, яка будувала своє життя і свою країну.
Але коли над Батьківщиною нависла чорна тінь війни, Володимир не міг стояти осторонь.
20 серпня 2014 року він був призваний на військову службу і став на захист України, служив на Донеччині, на блокпості №6, відчуваючи обов’язок перед своїм народом. За проявлену мужність і самопожертву в боротьбі за свободу України Володимира Степанчука було нагороджено нагрудним знаком «За Україну, За її Волю» – символом героїзму, незламності духу та відданості своїй Батьківщині.
Атовець Володимир Степанчук, учасник бойових дій, демобілізувавшись у вересні 2015 року, знову взявся до мирної праці в Києві, трудився на автозаправній станції.
Але другий, ще більш грізний, поклик Батьківщини пролунав 7 квітня 2025 року. Володимир знову став до лав Збройних Сил України.
Він мужньо служив у званні молодшого сержанта у військовій частині А7014 на найважчому Харківському напрямку, в Ізюмському районі. Там отримав поранення в бою 3 червня 2025 року, був прооперований, однак два осколки так і залишилися в тілі. Проте Володимир мужньо боровся з наслідками поранення та важкою хворобою – цукровим діабетом. Його воля до життя і боротьби була неймовірною. Але серце воїна зупинилося 29 листопада 2025 року…
Велика громада Кагарличчини висловлює щирі слова співчуття і підтримки рідним та близьким Захисника України.
Сумний вівторок 2 грудня – день похорону Героя – у великій Кагарлицькій громаді оголошено Днем жалоби. Земляки зустрічали траурний кортеж, що рухався з Білої Церкви, живим Коридором Слави біля в’їзду в Стави і сільськими вулицями, встеленими квітами. У храмі Святої Покрови відбулася православна церемонія відспівування, яку проводив настоятель храму Валерій Марцін. Святий отець і колишня вчителька Володимира, волонтерка Тамара Шепелявенко поділилися світлими спогадами про свого односельця, який був людиною доброю, чуйною, безкорисливою, допомагав у благоустрої храму як щирий прихожанин, а як учасник АТО сприяв у поповненні експонатами шкільного музею.
Після церковної відправи похоронна процесія пішою ходою вирушила до Центрального кладовища, де матиме Вічний спочинок Захисник України Володимир Степанчук.
На траурному мітингу біля могили воїна перед присутніми виступили заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов, староста села Володимир Михайленко.
«Сьогодні ми схиляємо голови перед мужністю, незламністю, самопожертвою нашого земляка, – сказав у своєму виступі Іван Семцов. –
Його назавжди запам’ятають як працелюбну, життєрадісну, надзвичайно товариську людину. Володимир віддав найцінніше – своє життя – за те, щоб ми жили у вільній, незалежній Україні. Він відійшов у Вічність, але його дух, дух Воїна і Захисника, залишається з нами. Він залишається в кожному колоску, у кожному світанку над Ставами, над Кагарличчиною, у нашій спільній Перемозі, яка – ми твердо віримо в це – прийде на нашу багатостраждальну землю. Слава Степанчуку Володимиру Володимировичу! Вічна пам'ять нашому Герою!»
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник передав Державний Прапор України, яким було покрито домовину з тілом воїна, його сестрі. Тричі пролунав прощальний військовий салют, прозвучав Державний Гімн України, яку захищав молодший сержант Володимир Степанчук…
Герої не вмирають!
СЛАВА УКРАЇНІ! – ГЕРОЯМ СЛАВА!
