У п’ятницю 21 серпня в селі Демівщина люди зібралися на особливу, скорботну і водночас величну подію — відкриття банерів і стели пам’яті земляків, які віддали за Україну  найдорожче — своє життя.

«Вони були поруч із нами. Жили, працювали, любили, мріяли, виховували дітей, будували плани на майбутнє.  А коли Україна покликала — вони стали на її захист. І сьогодні ми говоримо про них із болем у серці, але й із великою гордістю», – ведучі Алла Купрієнко і Лариса Головченко називають імена мужніх воїнів: Коробенка Руслана Григоровича, Бабія Василя Михайловича, Богомаза Сергія Вікторовича.

За кожним Героєм стоїть родина. Ті, хто чекав. Ті, хто молився. Ті, хто любив. І ті, хто тепер учиться жити з болем втрати.

…Настає особливий момент. Момент, коли пам’ять отримає своє особливе місце: відкрити банери запрошують рідних та близьких наших Захисників. Відбувається щемлива церемонія покладання квітів до банерів Героїв-земляків, а школярі декламують зворушливі поетичні рядки. Своїми маленькими руками вони прикріплюють янголів пам’яті, створених для наших героїв, Нехай ці янголи символічно оберігають їхню пам’ять і нагадують усім нам: ми пам’ятаємо, ми шануємо, ми не забудемо.

Три Герої. Три життя. Три родини. Три історії. Але одна спільна любов — любов до України. Сьогодні їхні портрети дивляться на нас. І нехай кожен, хто проходитиме повз ці банери та стели, зупиниться хоча б на мить. Згадає. Скаже подумки:«Дякую». Бо за кожним із цих облич — життя. За кожним — родина. За кожним — подвиг.

Віддаючи шану полеглим, демівщани згадали і про тих Захисників, які зникли безвісти, серед яких земляки Богомаз Юрій Вікторович. Овчаренко  Олександр Васильович, Волощенко Сергій Григорович, Стенчук Роман Іванович. Їхні долі досі залишаються невідомими, а рідні живуть із надією й болем очікування.

Для рідних зниклого безвісти кожен день — це очікування. Кожен телефонний дзвінок — надія. Кожна звістка — молитва. Ми розділяємо цей біль і підтримуємо кожну родину, яка чекає на повернення своїх найдорожчих.

Нехай пам’ять про загиблих буде вічною, а надія тих, хто чекає, ніколи не згасає.

Слово надається заступнику Кагарлицького міського голови Івану Семцову: «Шановні громадо, рідні та близькі наших новітніх Героїв, побратими, жителі та гості села Демівщина! Від імені Кагарлицької міської ради, її виконавчого комітету, депутатського корпусу та від себе особисто висловлюю найглибшу шану та повагу кожному з вас. Сьогодні ми зібралися у Демівщині на особливу, священну подію. Відкриття банерів на честь наших земляків — це не просто вшанування пам’яті, це символ нашої вічної вдячності людям, які віддали найцінніше — своє життя — за свободу, незалежність та майбутнє України.

Сьогодні перед нашими очима постають імена та обличчя трьох мужніх воїнів, трьох патріотів, якими пишається вся Кагарличчина.

Сергій Вікторович Богомаз одним із перших став на захист України. Щоб зупинити ворога ще на сході під час АТО, він зі зброєю в руках пройшов непростий шлях ратної служби у 2015–2016 роках. Сергій Вікторович передчасно пішов із життя у 2018 році, але його внесок у збереження нашої державності житиме вічно.

Руслан Григорович Коробенко до останнього подиху залишався вірним військовій присязі. Навідник зенітного кулеметного відділення роти вогневої підтримки військової частини А7329, він бив окупантів у гарячих точках Донеччини та Луганщини. Руслан Григорович отримав важкі поранення у Серебрянському лісі, і попри всі зусилля лікарів у Дніпрі та Києві, 28 лютого 2025 року серце 48-річного Героя зупинилося.

Василь Михайлович Бабій — людина честі та великого серця. Він став на захист Батьківщини ще у 2014 році, а з початком повномасштабного вторгнення, у вересні 2022 року, знову повернувся до лав Збройних Сил. Старший водій мінометної батареї військової частини А4706, Василь Михайлович прийняв свій останній бій 6 грудня 2024 року біля села Пльохово Курської області. Його шлях додому був гірким і довгим, але у квітні цього року він віднайшов вічний спокій у рідній землі.

Схиляємо голови перед родинами загиблих. Жодні слова не здатні зменшити той біль, який живе у ваших серцях, але знайте: ви не самі. Ваш біль — це біль усієї нашої громади й всієї країни. Пам’ять про ваших синів, чоловіків, батьків і братів назавжди вписана в історію Кагарличчини.

Відкриваючи ці банери, ми не лише згадуємо тих, хто пішов у вічність. Ми звертаємося думками й серцем до всіх, хто сьогодні тримає фронт. Ми віримо в наших земляків, які просто зараз виборюють кожний метр української землі. Ми щодня молимося та чекаємо на повернення додому кожного нашого Захисника і Захисниці, а особливо тих, хто вважається зниклим безвісти в горнилі цієї жорстокої війни. Ми чекаємо і віримо, що вони повернуться до рідних домівок.

Перемога неодмінно буде за нами, бо за нами правда, за нами свята українська земля і пам’ять про наших Героїв, які дивляться на нас із небес! Слава Захисникам Вітчизни! Слава Україні!»  – «Героям слава!»  – відлунює довкола.

Настоятель Ільїнського храму в селі Демівщина  протоієрей Роман Мельник  відслужив заупокійну літію та освятив меморіальні банери й стелу пам'яті.

Зі словами шани і вдячності Героям перед присутніми виступили староста Демівщинського округу Володимир Мосієнко і старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Сергій Решетник.

Усі присутні схиляють голови перед пам’яттю тих, хто віддав своє життя за Україну. Звучить метроном. Діти ставлять запалені лампадки біля портретів, низько вклонившись воїнам.

 «Ми пам’ятаємо тих, хто загинув. Ми чекаємо тих, хто зник безвісти. Ми молимося за тих, хто сьогодні захищає Україну,  – звучать на завершення слова ведучих. – І нехай кожне ім’я живе в нашій пам’яті. Нехай родини не залишаються сам на сам зі своїм болем. Нехай надія не згасає.  Бо пам’ять — це не лише слова. Пам’ять — це наша відповідальність. Пам’ятати. Чекати. Підтримувати.  Не забувати. Бо кожен із них життя за нас віддав.  Дякуємо всім, хто прийшов розділити цей захід. Слава Україні!»