Робив усе, щоб ворог не пройшов: у Кагарлику провели в останню дорогу Володимира Дєговцева
20 лютого 2026 року Кагарлицька громада провела в останню дорогу штаб-сержанта Володимира Дєговцева (позивний “Студент”), киянина, чиє життя тісно пов’язане з нашим краєм. Героя поховали в Кагарлику на Довжицькому цвинтарі.
Пішов із життя Володимир Дєговцев 14 лютого 2026 року поблизу села Данилівка Запорізької області. Серце воїна перестало битися під час ворожого авіаційного удару.
Володимир Дєговцев народився в Кагарлику 19 квітня 1981 року. Його перші кроки, перші шкільні роки в першій школі — усе це частина історії нашого міста. Згодом життя повело його до столиці, де він здобув середню освіту в середній школі №295, будував свою долю, створював бізнес та виховував дітей.
Він обрав шлях воїна ще в юності, пов’язавши свою долю з прикордонними військами. Згодом Володимир підписав контракт. Службу проходив у 150 Головному центрі зв’язку, автоматизації та захисту інформації. Після звільнення в запас у цивільному житті відкрив власний будівельний бізнес.
У травні 2025 року Володимир, маючи успішну справу та люблячу родину, знову одягнув однострій, будучи призваним під час мобілізації на особливий період Дніпровським районним територіальним центром комплектування в місті Києві.
Інспектор прикордонної служби 2 категорії штаб-сержант Володимир Дєговцев із позивним “Студент” проходив службу в третьому прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгенія Пікуса на посаді оператора третьої групи безекіпажних наземних комплексів відділення безекіпажних наземних комплексів прикордонної застави забезпечення дій четвертого відділу прикордонної служби розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів першої прикордонної комендатури швидкого реагування розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів Головного відділу безпілотних авіаційних систем (підрозділ “Фенікс”).
Він робив усе, щоб ворог не пройшов, щоб техніка замінювала людей, щоб зберегти життя своїх товаришів.
Але війна безжальна. 14 лютого, у День Святого Валентина, коли весь світ говорив про любов, серце Володимира зупинилося під вогнем ворожої авіації біля Данилівки на Запоріжжі. Йому було лише 44 роки.
У Героя залишилися мама , батько, дружина, двоє дітей, брат і сестра.
20 лютого близько 12:00 траурний кортеж із тілом Володимира Дєговцева прибув у Кагарлик. Тут його шлях під тужливу мелодію пісні "Плине кача" проліг на вулицю Історична, де проживають батьки Героя.
По дорозі його на колінах, низько схиливши голови в скорботі, зустрічали жителі міста та його гості. Спинявся транспорт, а ті, хто був у ньому, приєднувалися до вшанування воїна.
До будинку №32 по вулиці Історичній попрощатися з Героєм зібралися рідні, друзі, знайомі, сусіди, жителі Кагарлика, військові, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади. Чин похорону за загиблим воїном відслужили благочинний Кагарлицького округу Православної церкви України протоієрей Юрій Литвин та протоієрей Уар Перетятько.
Траурна процесія вирушила до Довжицького цвинтаря. Дорогою кортеж зупинився біля Алеї Слави Героїв, а ті, хто супроводжував його, вшанували полеглих Захисників хвилиною мовчання.
На цвинтарі священники відправили біля труни з тілом Героя літію. Після цього до присутніх звернувся протоієрей Юрій Литвин: “Шановна, дорога родино, дорогі побратими, всі тут присутні! Ми зібралися тут, щоб провести в останній життєвий шлях новопреставленого полеглого воїна Володимира.
Для нас кожен полеглий воїн – це Герой, тому що кожен із них виконав ту найбільшу заповідь, яку Господь дає, що немає більшої любові, як віддати своє життя за ближніх своїх. Вони ж віддають життя не лише за рідних своїх, а й за за чужих – знайомих і незнайомих.
І нам, дорогі браття і сестри, дуже далеко до подвигу військового. Адже кожен воїн уже за життя переживає пекло. Через те Господь подасть усім воїнам життя у раю, тому що вони вже в пеклі були.
Нам з вами багато ще треба попрацювати над своїм життям, над своєю душею заради того, щоб хоч трохи наблизитися до того великого подвигу, який вчинив як воїн Володимир, так і всі інші воїни.
Тож давайте міняти своє життя, міняти на мудре, на життя без сварок, без образ, без тих дурниць, які постійно між нами були, щоб ми усі разом, закінчивши цю війну перемогою, з вічною молитвою дякували нашим воїнам і щоб їхня смерть була недаремна.
Починається Великий піст, і разом із тим ми маємо з вами не думати про гріхи, а думати про вічне, не думати, що самим з'їсти, а про те, щоб передати якусь їжу і якусь допомогу нашим військовим. Бо в них піст триває уже скоро ось чотири роки, адже вони воюють заради того, щоб ми з вами жили в мирі.
Вічна слава і вічна пам'ять новопреставленому полеглому воїну Володимиру. Пам'ятайте, шановна родино і всі тут присутні, його подвиг. Завжди за нього моліться і дякуйте Богу за те, що він був поруч із вами.
Ми зараз просимо щоб Господь прийняв його в свої обійми, дарував його душі вічну пам'ять, вічний спокій і ключі від райських осель. Наш воїн Володимир, як і кожен воїн, зробив те, на що християни роблять все життя, здобувають рай. Він здобув його своїм подвигом.
Царство йому небесне, вічна пам'ять, вічний спокій, слава Ісусу Христу і слава Україні!”
Щирі слова про загиблого воїна сказав заступник Кагарлицького міського голови Ігор Будюк. “Сьогодні Кагарлицька земля знову одяглася в чорне. Ми зібралися тут, щоб віддати останню шану нашому земляку, людині честі та незламної волі — Володимиру Дєговцеву.
Йому було лише 44 роки, коли війна забрала його життя. Це вік розквіту, вік, коли ще так багато треба було встигнути...
Ніякі слова розради не втамують біль батьків, які ховають сина. Не висушать сліз дружини. Не замінять батьківських обіймів двом діточкам, які тепер знатимуть тата як Героя з фотографії в чорній рамці. Брат і сестра втратили свою опору…
Ми схиляємо голови перед вашим горем. Ваш біль — це біль усієї Кагарлицької громади, на землях якої сьогоднішній важкий день прощання з Героєм оголошено Днем жалоби.
Герої не вмирають доти, доки живе пам'ять про них. А пам'ять про Володимира тепер навічно вписана в граніт нашої свободи.
Володимир Дєговцев боровся за те, щоб українське небо було мирним, а українська земля — вільною від російської нечисті. І ми обіцяємо: його жертва не була марною. Ворог, який приніс смерть у наш дім, буде розбитий.
Ми вистоїмо. Ми переможемо, бо за нами правда, і за нами такі велетні духу, як наш Захисник, воїн із позивним “Студент” – людина, чий шлях був сповнений сили, любові до життя та відданості Україні.
Вічна пам’ять штаб-сержанту Дєговцеву!
Слава Україні! Героям Слава!”
Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют.
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник вручив Прапор України та прапор військової частини, де служив Володимир Дєговцев і якими була покрита домовина з тілом Героя, його мамі.
Прощаючись із Героєм, кожен кинув до його могили по три жмені землі.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…
Читайте також: Захищав Україну від лютого ворога - у Черняхові провели в останню дорогу Віталія Новожицького
Читайте також: Спочив у рідній землі на Стрітення - у Шубівці провели в останню путь воїна Віталія Юхименка
Читайте також: Був вірний присязі до останнього подиху - у Буртах провели в останню путь Олександра Бузніцького
Читайте також: Його серце билося в унісон з долею України - у Горохуватці поховали воїна Івана Курбета
Читайте також: Втілення мужності, жертовності та любові до свого народу - у Ставах поховали воїна Олега Тищенка
