ДО КІНЦЯ ВИКОНАВ ОБОВ’ЯЗОК ПЕРЕД БАТЬКІВЩИНОЮ: У СЕЛІ ГОРОХУВАТКА ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ ВОЇНА ІВАНА КУРБЕТА

​Сьогодні Кагарлицька земля знову в глибокій жалобі: цього дня громада віддала останню шану людині, чиє серце билося в унісон із долею України. Іван Іванович Курбет пройшов непростий життєвий шлях, який розпочався далеко від цих місць — на Далекому Сході. Він народився  1 жовтня  1978 року  в селищі   Головніно Південно-Курильського  району Сахалінської області. Але саме наше мальовниче українське село Горохуватка стало для нього справжнім домом, місцем, де він зростав і куди згодом повернувся за покликом душі. ​ Тут він здобував  ази освіти в  Горохуватській  загальноосвітній  школі   з  1986  по  1994 рік, а  потім  завершував повну загальну середню освіту в школі у Мирівці. Проживав  у  місті Києві, у  2001-2005 роках працював  у  ритуальній  службі спеціалізованого комунального підприємства «Спецкомбінат підприємств комунально-побутового обслуговування».  Був одружений,  мав двох дочок, нині вже повнолітніх, але сімейне життя, на жаль, не склалося. Іван   повернувся  в  рідне  село,   працював    за  договорами  на  різних  будівельних роботах.

Життя його було сповнене праці — від столичних комунальних служб до будівельних майданчиків. Він знав ціну людського життя і ціну чесної праці. Але коли ворог прийшов на нашу землю, Іван Курбет не залишився осторонь.

​31 березня 2025 року він був прийнятий до лав Збройних Сил України Другим відділом Обухівського РТЦК та СП. Старший  солдат  Іван Курбет  служив  оператором  відділення  радіоелектронної  боротьби  батальйону  територіальної  оборони  військової  частини А7031. Він тримав невидимий, але надважливий фронт. Його робота рятувала життя побратимів, «засліплюючи» ворога та наближаючи наш мир.

На жаль, війна вбиває не лише кулями та снарядами. Вона виснажує серця. Суворі умови, постійна напруга та відданість обов’язку підірвали здоров’я воїна. 9 січня в місті Білопілля на Сумщині серце Івана зупинилося, коли він перебував у первинній хірургічній групі «Шакал» військової частини А2923. Він пішов від нас як Герой, до кінця виконавши свій обов’язок перед Батьківщиною.

Сьогоднішній сумний день – день похорону фронтовика – по всій великій громаді Кагарличчини оголошено Днем жалоби. Траурний кортеж, що рухався з Кагарлика до Горохуватки, земляки зустрічали живим Коридором Слави. Біля його рідної хати відбулася церемонія прощання з воїном, а заупокійну службу відправив протоієрей Василь Суп. «Ми молимо Господа, – сказав у своїй проповіді святий отець, – щоб Він прийняв кожного воїна, кожного сина України, кожного Захисника в Царство Небесне. Нам залишається лише молитися – і жити так, щоб їм із високого Неба – Царства Небесного – не було соромно за нас із вами. Живімо чесно, пам’ятаймо про наших воїнів, цінуймо наше життя, цінуймо нашу державу, робімо так, щоби наша совість була чистою, а воїнам вічна слава, вічна пам’ять і Царство Небесне».  

Похоронна процесія вирушила до сільського цвинтаря, де матиме вічний спочинок Захисник України. Біля його могили на траурному мітингу виступили заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов, староста Горохуватського округу Валентина Єфимищ і бойовий побратим Івана.

​«Від імені Кагарлицької міської ради, від імені всієї нашої громади я висловлюю найщиріші співчуття, його мамі, сестрі та її родині, донькам Івана, усім його рідним та близьким, – сказав Іван Семцов. – Немає слів, які б вгамували біль втрати батька, сина, друга…​Ми схиляємо голови в глибокій пошані. Іван Іванович обрав шлях захисту, і цей вибір є найвищим проявом любові до свого народу. ​Ми обіцяємо: пам’ять про Івана Курбета буде жити в наших серцях. Його самопожертва не була даремною. Кожен день його служби — це крок до тієї Великої Перемоги, у якій ми твердо впевнені. Ми вистоїмо, ми виженемо загарбників із нашої землі, бо за нами правда, і за нас моляться такі янголи-охоронці, як Іван».

Зворушливим було прощальне слово старости Валентини Єфимищ: «Він був не лише воїном, а й добрим сином, чоловіком, хорошим братом і батьком для своїх доньок. Був веселим, винахідливим і завжди знаходив вихід із будь-якої складної ситуації. Був доброзичливою людиною, завжди готовим підтримати інших… Він не розказував рідним і близьким про своє військове життя, про бойові завдання, навіть про своє перебування в госпіталі рідним не повідомляв, не хотів їх засмучувати. Ніколи не скаржився, навпаки – говорив, що все добре, заспокоював. Мав високий бойовий дух і справжньою опорою побратимам…Герої не вмирають: вони залишаються в наших серцях!».

Поховали Івана Курбета під потрійний прощальний салют побратимів і виконання Державного Гімну України. Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник передав матері Івана Державний Прапор України і прапор його військової частини, якими була покрита домовина з тілом Героя.

​Світла пам’ять воїну! Слава Україні!