НАДТО РАНО ОБІРВАЛОСЯ ЖИТТЯ: У ЛИПОВЦІ ПОХОВАЛИ ВЕТЕРАНА ВІЙНИ, ВОЛОНТЕРА ЄВГЕНІЯ АНІЩЕНКА
опубліковано:
19/10/2026
оновлено:
19/10/2026
Сьогодні Липовець огорнула скорбота. Сьогодні Кагарлицька громада схилила голову перед гіркою втратою, проводжаючи в останню земну дорогу Аніщенка Євгенія Дмитровича.
Надто рано обірвалося життя Євгенія. І жодні слова сьогодні не здатні втамувати біль матері, яка втрачає сина, доньки, яка втрачає батька, рідних і близьких, для яких ця втрата назавжди залишиться незагойною раною.
Євгеній був одним із тих українців, які не чекали, поки хтось інший захистить Батьківщину. Він сам став на її захист.
Народився Євгеній 10 серпня 1994 року в Києві. Його дитинство і юність були пов’язані з Києвом та нашою Кагарличчиною: він навчався в столичній школі №127, згодом — у Липовецькій неповній середній школі, а завершував здобуття середньої освіти в Кагарлицькій загальноосвітній школі №1. Вищу освіту здобув у Білоцерківському університеті за фахом «Фінанси та кредит», працював на різних посадах, будуючи плани на майбутнє.
Але влітку 2015 року, коли Україна вже переживала важкі випробування російською агресією, Євгеній зробив вибір, який багато говорить про його характер.
28 червня 2015 року він добровільно пішов захищати Україну.
Не чекав, поки небезпека торкнеться його власного дому. Не шукав причин залишитися осторонь. У молодому віці він усвідомив: Батьківщина потребує захисту, а її свобода залежить від мужності конкретних людей.
Євгеній проходив військову службу у військовій частині А2612, брав участь в Антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил у 2015–2016 роках.
Він був серед тих, хто першими став на шляху ворога, хто власним досвідом пізнав ціну військового побратимства, небезпеки й відповідальності за долю своєї країни.
А коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Євгеній знову не залишився байдужим до долі України. Перебуваючи в запасі, він долучився до виготовлення дронів для Збройних Сил України. Можливо, він не завжди був на передовій зі зброєю в руках, але й там, де він працював, його праця допомагала українським воїнам боротися з ворогом. Адже захист Батьківщини має багато облич. Це і воїн в окопі, і волонтер, і той, хто виготовляє необхідне для фронту обладнання. Це кожен, хто в міру своїх сил допомагає Україні вистояти. Євгеній належав до людей, які не запитували, що Україна може дати їм. Він думав про те, що сам може зробити для України. І тому в день похорону ветерана і волонтера громада проводжала його живим Коридором Слави.
За християнським звичаєм відспівували Євгенія в храмі Різдва Пресвятої Богородиці с. Липовець. Богослужіння відправили настоятель храму Михайло Шукост у співслужінні з Благочинним Кагарлицького благочиння Православної церкви України Юрієм Литвином. У своїй проповіді перед православним людом Благочинний отець Юрій підкреслив, що воїн Євгеній, як і всі, хто став на захист Батьківщини і відійшов засвіти, потраплять у рай, а всім нам треба ще заслужити, щоб потрапити до Царства Божого, своїм праведним життям, служінням Вітчизні, ревними молитвами і сприянням Захисникам України.
Свій останній спочинок Євгеній Аніщенко знайшов на Липовецькому цвинтарі. Біля могили ветерана з промовою виступив заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов. Звертаючись до матері солдата, він, зокрема, сказав: «Шановна Світлано Олексіївно! Немає у світі слів, які могли б розрадити материнське серце, коли воно прощається із сином. Немає такої сили, яка могла б миттєво вгамувати цей біль. Ми не можемо повернути Євгенія. Не можемо змінити те, що сталося. Але від імені Кагарлицької міської ради та всієї громади хочу висловити Вам найщиріші співчуття. Низький Вам уклін за сина. За його добре серце. За його мужність. За його небайдужість до долі України. Ви маєте право на свій біль, на сльози, на спогади. І нехай у найважчі хвилини Вас зігріває усвідомлення того, що Ваш син був людиною, яка не боялася брати на себе відповідальність і яка у складний для держави час стала на її захист.
Окремі слова хочу адресувати доньці Євгенія — Анастасії.
Сьогодні важко знайти слова, які могли б пояснити, чому так сталося. Важко говорити про втрату батька, коли попереду ще стільки життя, стільки нездійснених мрій і стільки моментів, які хотілося б розділити з найдорожчою людиною. Але я хочу, щоб дочка знала: її батько — людина, якою можна пишатися. Він любив свою країну і не залишився осторонь, коли їй було важко. Він добровільно пішов захищати Україну, а згодом продовжував допомагати нашим військовим. Його життєвий шлях став свідченням мужності, небайдужості та любові до рідної землі.
І пам'ять про нього житиме не лише у твоєму серці, а й у серцях людей, яким небайдужа доля України.
Сьогодні ми прощаємося з Євгенієм. Та водночас маємо пам'ятати: за кожною втратою стоїть людська доля, за кожним ім'ям — цілий світ, за кожним прощанням — біль родини, який неможливо виміряти.
Ми живемо в час, коли Україна платить надзвичайно високу ціну за свою свободу. І наш обов'язок — не звикнути до втрат, не дозволити болю стати байдужістю, не забувати тих, хто допомагав і продовжує допомагати нашій державі.
Ми повинні берегти пам'ять про наших Захисників, підтримувати їхні родини, допомагати війську, бути єдиними перед лицем ворога.
Бо саме в єдності наша сила. Саме в пам'яті наша гідність. Саме у вірі в Україну — наша незламність.
Євгенію Дмитровичу, сьогодні ми проводжаємо Вас із глибоким сумом і вдячністю.
Дякуємо за те, що у 2015 році Ви добровільно стали на захист Батьківщини. Дякуємо за участь у боротьбі за Україну. Дякуємо за те, що навіть у цивільному житті Ви не залишилися осторонь війни й допомагали нашим воїнам. Ваш шлях був шляхом людини, якій небайдужа доля рідної землі. Ми пам'ятатимемо Вас.
І я хочу завершити словами віри, які сьогодні так потрібні кожному з нас.
Україна переживає страшні випробування, але наш народ не зламати. Нас не здолати, поки ми пам'ятаємо своїх Героїв, підтримуємо наших воїнів і боремося за право жити у вільній державі.
Ми вистоїмо. Ми подолаємо всі випробування. Ми обов'язково переможемо російських загарбників і звільнимо нашу землю від окупантів.
І настане день, коли над Україною запанує мир, коли діти зростатимуть без страху, а українські родини більше не знатимуть болю таких прощань.
Ми віримо в Україну. Ми віримо в наш народ. Ми віримо в Перемогу!
Спочивай із миром, Євгенію. Нехай рідна українська земля стане твоїм Вічним спочинком. Низький уклін від усієї Кагарлицької громади.
Вічна пам'ять і шана Аніщенку Євгенію Дмитровичу!»
Щирими спогадами про Євгенія Аніщенка перед присутніми поділилися його тітка Катерина і староста Липовецького округу Василь Тесленко. Плакали рідні і близькі, плакало все село, плакало дощем цього скорботного дня небо.
Побратим Євгенія вручив його матері Державний Прапор України, яким було покрито тіло воїна. Тричі пролунав над могилою Захисника України прощальний військовий салют, духовий оркестр виконав Державний Гімн України.
Слава Україні! Героям слава!
