Офіційний вебсайт

Кагарлицька міська рада
та її виконавчий комітет

У СЕЛІ КАДОМКА ВІДКРИТО МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ ПАМ’ЯТІ ПОЛЕГЛИХ ЗЕМЛЯКІВ СЕРГІЯ КОНОНЕНКА ТА МИКОЛИ КОРОБЕНКА

опубліковано: 18/11/2026 оновлено: 18/11/2026

У середу 18 листопада біля гімназії в селі Кадомка зібралися жителі старостинського округу,  педколектив навчального закладу та його вихованці, представники керівництва громади, старостату і місцевих сільськогосподарських підприємств, щоб увічнити пам’ять двох наших земляків, мужніх Захисників України — Сергія Кононенка та Миколи Коробенка, які віддали найдорожче — власне життя — за свободу і незалежність рідної держави.

Цей день сповнений особливого болю. Адже саме 18 листопада, два роки тому, обірвалося життя Сергія Кононенка. Йому виповнилося лише 30 років… Тридцять років — вік, коли людина тільки починає будувати власний світ, створювати сім’ю, мріяти, планувати майбутнє. Але війна безжально перекреслила його життєві плани.

У селі бережуть традицію відкриття меморіальних дощок, аби імена земляків назавжди залишилися в історії Кадомки, Кагарличчини, у пам’яті нинішніх і прийдешніх поколінь. Щоб кожен, хто проходитиме повз, знав: тут жили люди, які не побоялися стати на захист Батьківщини, які заплатили найвищу ціну за наше право жити у вільній Україні.

Валентина Смальцер та Олексій Авраменко, ведучі мітингу-реквієму «Закарбовані у граніті, живі у нашій пам’яті», розповіли про життєвий шлях і ратний подвиг полеглих Героїв.

…Сергій Кононенко був мобілізований до лав Збройних Сил України 20 лютого 2023 року. Пройшовши військову підготовку у Великобританії, продовжив службу у званні старшого солдата, згодом став головним сержантом автомобільної роти перевезення особового складу 1 загону спеціального призначення військової частини А4030. Більшу частину свого бойового шляху він пройшов на Запорізькому напрямку. А згодом його підрозділ був перекинутий на Донеччину, де точилися запеклі бої за українську землю. 18 листопада 2024 року поблизу села Трудове Покровського району Донецької області Сергій загинув під час виконання бойового завдання. Особливо боляче усвідомлювати, що 2024 рік, який мав стати для нього роком сімейного щастя, приніс і невимовну трагедію. Сергій одружився, у подружжя народився син. Та батькові так і не судилося побачити свого малюка, пригорнути його до грудей, почути перше слово, розділити з ним радість перших кроків.

У Героя залишилися дружина, син, мама та сестра. Залишилися рідні, для яких він назавжди буде найдорожчою людиною.

 Тривалий час Сергій вважався зниклим безвісти. І лише 11 червня 2026 року його поховали в рідній Кадомці. Відтоді рідна земля прийняла свого сина, а громада отримала можливість віддати йому останню шану.

Ще одна меморіальна дошка сьогодні увічнює пам’ять Миколи Коробенка — воїна, який уже мав бойовий досвід, знав ціну війни, але знову став на захист України, коли Батьківщина опинилася перед смертельною небезпекою. Микола був учасником антитерористичної операції. У 2015–2016 роках служив у складі 130-го окремого розвідувального батальйону на сході України, де отримав бойову контузію. Після початку повномасштабного російського вторгнення знову став до лав українського війська. 9 вересня 2024 року був мобілізований, служив гранатометником 6-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224. 30 жовтня 2024 року поблизу села Катеринівка Покровського району Донецької області Микола Коробенко загинув, виконуючи бойове завдання. Йому було 48 років. Він пройшов дорогами війни, мав за плечима досвід бойових зіткнень, але не залишився осторонь, коли знову постала потреба захищати рідну землю. У нього залишилися син і сестра, для яких його загибель стала непоправною втратою. Як і Сергій, Микола тривалий час вважався зниклим безвісти. 16 червня 2026 року його поховали в рідній Зорівці.

…На подвір’ї Кадомської гімназії урочиста і хвилююча мить: право відкрити меморіальні дошки надано рідним загиблих Героїв.

Перед присутніми виступили заступник Кагарлицького міського голови Дмитро Неживий, директорка гімназії Світлана Лісова і настоятель храму Святого Миколая Чудотворця, благочинний Кагарлицького благочиння Православної церкви України Юрій Литвин, який провів обряд освячення меморіальних дощок і відправив заупокійну літію за полеглими воїнами.

«Обидва наші земляки вчилися в стінах Кадомської школи, яка виховала їх патріотами України, – сказав, зокрема, у своєму виступі Дмитро Неживий. – Обидва вони, на жаль, загинули в буремному 2024 році і тривалий час вважалися зниклими безвісти, і тільки цього року знайшли Вічний спочинок у рідній землі: Сергій Кононенко в Кадомці, а Микола Коробенко – в Зорівці.

Сьогоднішня подія — це не просто відкриття двох меморіальних дощок. Це наш спільний обов’язок перед тими, хто вже ніколи не повернеться додому. Це свідчення того, що ми пам’ятаємо, кому завдячуємо можливістю жити, працювати, виховувати дітей і зустрічати нові ранки на рідній землі.

За кожним іменем на меморіальній дошці — людська доля. За кожним ім’ям — чиєсь дитинство, юність, мрії, родина, друзі, нездійснені плани. За кожним ім’ям — материнські сльози, біль дружин, дітей, рідних, які щодня вчаться жити з втратою.

Ми не маємо права звикати до цих втрат. Не маємо права забувати, якою ціною виборюється українська свобода. І не маємо права дозволити, щоб імена наших Героїв стали лише рядками в історичних документах.

Нехай ці меморіальні дошки стануть для кожного з нас нагадуванням про мужність, самопожертву та любов до Батьківщини. Нехай діти, дивлячись на них, розуміють, що справжній героїзм — це не красиві слова, а готовність захищати найдорожче. А ми, дорослі, маємо передати їм правду про цю війну, про наших Захисників, про ціну незалежності України.

Шановні родини полеглих Героїв! Від імені Кагарлицької міської ради, міського голови та всієї громади висловлюю вам глибокі співчуття і безмежну вдячність. Немає слів, здатних загоїти ваші рани, немає втіхи, яка могла б повернути найдорожчих людей. Але знайте: ваші рідні не забуті. Їхня мужність, їхній подвиг і їхні імена назавжди залишаться в пам’яті нашої громади.

Низький уклін вам за синів, братів, чоловіків, батьків, які стали на захист України. За їхню відвагу, за їхню жертовність, за те, що до останнього подиху залишалися вірними військовій присязі та Українському народові.

Вічна пам’ять і слава нашим землякам — Захисникам України Сергію Кононенку та Миколі Коробенку!

Вічна пам’ять усім, хто віддав життя за незалежність і територіальну цілісність нашої держави!»

Школярі запалюють біля стіни з меморіальними банерами символічну свічку Вічного вогню нашої немеркнучої пам’яті. У скорботній хвилині мовчання присутні вшановують пам’ять про полеглих земляків Сергія Кононенка, Миколу Коробенка, Руслана Коробенка, Костянтина Козловця, Ігоря Шкребтієнка і всіх співвітчизників, які віддали життя за Україну. Відбувається щемлива церемонія покладання квітів.

– Герої не вмирають! – стверджує ведучий Олексій Авраменко. –Вони живуть у нашій пам’яті, у шелесті кадомських дерев, у дитячому сміху на шкільному подвір’ї, у всьому, за що вони віддали найдорожче – своє життя.

Слава Україні! Героям слава!