ЗАГИБЛОГО САПЕРА ЯЦЕНКА ОЛЕКСІЯ ПОХОВАЛИ З ВІЙСЬКОВИМИ ПОЧЕСТЯМИ В КАГАРЛИКУ
Сьогодні наша земля плаче. Плаче Кагарлик, плаче Україна, схиляючи голову в невимовній скорботі, проводжаючи в останню путь свого вірного сина, свого Героя — Яценка Олексія Олександровича…
Немає слів, здатних загоїти цю пекучу рану, яку завдала нам жорстока війна. Олексій загинув на Донеччині як справжній воїн, захисник, виконуючи свій найвищий обов’язок, свій святий обов'язок сапера. Він пішов, залишивши нам найбільший дар — свободу, яку він відстоював ціною власного життя.
Олексій Яценко народився 24 травня 1993 року в нашому Кагарлику. Для своїх батьків, Олександра та Лариси Яценків, він був другою дитиною, великою надією та опорою. У стінах Кагарлицької загальноосвітньої школи №2 імені Василя Павловича Дашенка він зростав як спокійний, урівноважений, серйозний учень. Ми пам’ятаємо його вчительку Лідію Іванівну Перевертун, класного керівника Людмилу Максимівну Стеценко, які закладали в ньому риси справжньої людини.
Він любив працю, шанував старших, піклувався про ветеранів у рамках операції «Турбота». Ці риси — повага, працелюбність, щирість — були його життєвим компасом. Він захоплювався радіотехнікою, комп’ютером, спортом. Умів бути надійним товаришем, мав багато друзів.
Своїм фізичним трудом він утверджувався і на роботі, у ТОВ «АТБ-Маркет», де працював продавцем-консультантом, а потім молодшим приймальником товарів. Він був будівельником свого життя, поки ворог не прийшов руйнувати все, що було нам дороге.
Коли пролунав дзвін мобілізації, Олексій не вагався. 28 грудня 2022 року він став на захист України, будучи призваним на службу по загальній мобілізації 28 грудня 2022 року Другим відділом Обухівського РТЦК та СП. Служив сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 1-го танкового батальйону військової частини А4674.
У цьому слові — сапер — скільки мужності, скільки небезпеки! Він був тим, хто йшов попереду, хто очищав нашу землю від мін, хто прокладав шлях для наших танків і піхоти. Він щодня дивився в обличчя смерті, щоб ми могли жити.
Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, захищаючи нашу Батьківщину, виявивши стійкість та мужність, Олексій Яценко загинув 9 листопада 2025 року внаслідок влучання ворожого FPV-дрона, отримавши поранення, несумісні з життям, у районі населеного пункту Петрівка Краматорського району Донецької області під час виконання завдань за призначенням у ході ведення бойових дій.
Його подвиг — це не просто військовий обов’язок. Це — вияв найвищої любові до рідної землі, до кожного з нас!
Найтяжче сьогодні його родині. Племінники, Дарина та Ярослав, діти його брата Олександра, втратили дядька, який мав стати для них прикладом. І наш біль помножений ще й тим, що рідний брат Олексія, Олександр, такий же фронтовик, зараз перебуває у ворожому полоні.
Уся Кагарлицька громада висловлює щирі слова глибокого співчуття рідним і близьким воїна.
18 листопада – день похорону воїна – у великій Кагарлицькій громаді оголошено Днем жалоби. Траурний кортеж рухався створеним земляками живим Коридором Слави, зупинившись біля рідної школи, колектив якої став навколішки, щоб попрощатися з випускником-Героєм. Останню дорогу воїна було встелено квітами… Прощалися з Олексієм біля його рідної хати. Чин християнського похорону відслужив священник Православної церкви України Василь Суп. У своїй полум’яній проповіді він підкреслив: Українські воїни, які загинули, як і Олексій Яценко, уже побували в пеклі – на фронті, тож Господь прийме їх у своє Царство Небесне, де немає ні печалі, ні зітхання, а життя безконечне…
Поховали Олексія Яценка на Новому кладовищі з військовими почестями.
У своєму прощальному слові біля могили воїна заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов сказав: «Це день нашої спільної присяги: ми не забудемо! Ми пам'ятатимемо його тихий характер, його працьовитість, його усмішку і, найголовніше, його незламний дух воїна. Олексій загинув, щоб жила Україна! Його смерть — це нагадування: війна ще триває, і ціна Свободи — найвища! Ми повинні бути гідними його жертовності, ми повинні бути єдиними та незламними, як він. Ми продовжимо його боротьбу! Україна обов’язково переможе, бо на нашому боці свята Правда, за нас Господь Бог і вся прогресивна світова спільнота.
Спи спокійно, Воїне! Дякуємо Тобі за все! Твоя жертва не буде марною!
Вічна пам’ять нашому Герою, Яценку Олексію Олександровичу!
Слава Україні! Героям Слава!»
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник передав родині Героя Державний Прапор України, яким була покрита його домовина.
Тричі пролунав почесний військовий салют. Над могилою загиблого сапера прозвучав Державний Гімн України. Кожен, прощаючись, кинув до могили за православною традицією три жмені землі..
Світла пам’ять!.. Герої не вмирають!
