І небо плакало разом із людьми: на Кагарличчині провели в останню дорогу воїна Василя Бабія
18 квітня 2026 року на Кагарличчині провели в останню дорогу воїна Василя Бабія. Він загинув під час бою на Курщині. Поховали Героя в Демівщині на Центральному цвинтарі.
Загинув Василь Бабій 6 грудня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу під час контактного стрілецького бою поблизу села Плєхово Суджанського району Курської області російської федерації. Герою тоді був 51 рік. Донедавна він вважався зниклим безвісти.
Василь Бабій народився 30 грудня 1972 року в місті Жашків Черкаської області. Після закінчення Жашківської середньої школи здобув професії муляра і тракториста-машиніста, оскільки захоплювався технікою.
Доля поєднала його з Кагарличчиною, коли він у 1989 році разом із мамою та сестрами переїхав жити в село Демівщину. Пішов працювати в місцевий колгосп «Ударник» механізатором.
Протягом 1990-1992 років проходив строкову службу в армії. Коли демобілізувався, продовжив працювати в колгоспі «Ударник» механізатором.
Із села виїхав у 1994 році. Деякий час працював у Кагарлику на різних підприємствах, а також у місті Києві – на автозаправній станції, охоронником у приватних підприємствах, а потім ремонтником у тролейбусному депо в Білій Церкві. Також займався прокладанням газових труб – скрізь були потрібні його трудящі руки.
Надзвичайно добра, лагідна людина, добродушний, безвідмовний, ніколи поганого слова не сказав, нікого з дітей ніколи не образив, не відмовляв ні в чому, мав золоте серце, любив музику – такими теплими словами згадують про Василя рідні і близькі.
Але був він і надзвичайно відважною, хороброю людиною. Коли у 2014 році росія розпочала війну проти України, він за контрактом став у лави її захисників. Протягом 2014-2015 років Василь Бабій брав участь у бойових діях, які тоді називали антитерористичною операцією.
А після повномасштабного вторгнення рашистів 12 вересня 2022 року, маючи бойовий досвід, Василь Бабій був мобілізований Саксаганським районним у місті Кривий Ріг ТЦК та СП. Він служив старшим водієм мінометного взводу мінометної батареї військової частини А4706.
Воїн нищив ворога на його ж землі. Але після одного з контактних стрілецьких боїв із ворожим артилерійським обстрілом поблизу населеного пункту Плєхово Суджанського району Курської області російської федерації зв’язок із ним обірвався. Трапилося це 6 грудня 2024 року, і з того часу солдат вважався зниклим безвісти.
Серед рідних і близьких увесь цей час жила надія, що Василь живий, можливо, потрапив у полон. Але нещодавнє сумне сповіщення перекреслило всі надії і сподівання: солдат Василь Бабій того далекого грудневого дня мужньо загинув, залишившись відданим військовій присязі на вірність Українському народові, до кінця виконавши військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність.
У Героя залишилися дружина, троє синів і дочка, онуки, дві сестри і брат.
…17 квітня о 14:00 траурний кортеж із тілом Василя Бабія прибув із Києва у Кагарлик. Тут його зустріли на колінах жителі та гості міста.
18 квітня о 9:00 траурний кортеж із тілом Василя Бабія під тужливу мелодію пісні «Плине кача» вирушив Кагарликом спочатку до будинку №67 по вулиці Героїв України, де проживав Василь і де з ним попрощалися сусіди та рідні.
Після цього траурна процесія вирушила вулицями міста до Алеї Слави Героїв, де хвилиною мовчання було вшановано полеглих воїнів-земляків, а звідти - на виїзд із Кагарлика в село Демівщину, на Центральне кладовище. Героя на колінах, низько схиливши голови в скорботі, в останню путь проводжали жителі та гості міста. Спинявся зустрічний транспорт, а ті, хто був у ньому, приєднувалися до вшанування воїна.
По дорозі до місця останнього спочинку Героя на колінах вшановували жителі села Оріхове, а згодом демівщани встелили шлях траурного кортежу яскравими весняними квітами.
На цвинтар у Демівщині вшанувати загиблого воїна зібралися рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельці, військові, побратими, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади.
Тут чин похорону за Героєм відслужив благочинний Кагарлицького округу Православної церкви України протоієрей Юрій Литвин.
Після завершення молебню священник звернувся до присутніх зі скорботними словами: “Сьогодні цю прекрасну громаду і цю змучену болем сім'ю об'єднало велике і тяжке випробування і велике горе. На превеликий жаль, це горе прийшло у безліч сімей усієї нашої громади, усієї нашої України. Це горе, яке ми називаємо війна. Війна, коли прийшли вбивати ні за що і ні в чому невинних людей.
Я розумію, дорогі браття і сестри, за що пішов воювати, полеглий воїн Василь. Він пішов воювати за свою сім'ю, він пішов воювати за своє село, він пішов воювати за тих, кого він любить, і він пішов воювати за вільну і незалежну Батьківщину, Україну. Він пішов воювати, щоб ніхто не гинув.
Але в мене завжди виникає питання: за що його вбили, я не розумію. Тому що його вбили за те, що він українець, за те, що він любить свою Батьківщину, за те, що він має хорошу сім'ю, за те, що він краще живе, як інший народ. Хоча ні він, ні ми в тому не винні.
Наших воїнів розпинають, як розпинали нашого Господа. Їх катують, як катували нашого Господа. Їх вбивають, як вбили нашого Господа. І ми їх ховаємо, як і поховали Господа. Але що сталось на третій день? Господь воскрес. І те саме стається з нашими воїнами, вони воскресають у життя вічне.
Нам не дано це пізнати, бо до того подвигу, що вчинив воїн Василь, нам усім дуже далеко. Бо ми з вами мало що робимо доброго в своєму житті. А раб Божий Василь поклав душу свою за рідних, за ближніх, за близьких і за чужих людей.
Я вас прошу, дорогі браття і сестри, не тільки родину, родина вже і так пережила безмежну кількість горя, прошу вас молитися за нашу перемогу, пам'ятати і молитися і дякувати полеглим воїнам. Їх уже з нами немає. Але вони чують наші молитви, бо Господь їм передає. Обов'язково молитись і допомагати усім воїнам, які продовжують свою боротьбу. Тому не забудьте ніколи подвиг, який звершив полеглий воїн Василь. Бо якби не він і інші такі, як він, усіх би нас тут не було.
Царство небесне, вічна пам'ять, вічний спокій, полеглому воїну Василію. Нехай Господь оселить його душу разом з всіма іншими полеглими воїнами, зі всіма невинно вбитими чоловіками, жінками і дітьми, котрі загинули від російської агресії. Нехай вони усі перебувають в раю. Царство йому небесне, вічна йому пам'ять, вічна йому слава, слава Герою і слава Україні”.
Щирі слова про загиблого воїна сказав заступник Кагарлицького міського голови Ігор Будюк: “Сьогодні небо над нашою Кагарличчиною знову плаче разом із нами. У ці квітневі поминальні дні ми проводимо в останню путь ще одного Захисника України. Йому йшов лише 52-й рік, коли він віддав життя за Батьківщину, за кожного з нас.
У глибокій скорботі стоїмо всі ми біля цієї свіжої могили, щоб віддати останню шану загиблому воїну Василю Бабію і висловити співчуття та підтримку рідним і близьким.
У невтішному горі родина Героя – дружина, троє синів і дочка, онуки, сестри і брат. Прийміть щирі слова співчуття від усієї великої Кагарлицької громади, на теренах якої цей сумний день – день похорону вашого чоловіка, батька, брата – оголошено Днем жалоби.
Василь Бабій у житті був прекрасною людиною, а Бог, як кажуть у народі, забирає найкращих. Та не легше від того рідним і близьким. Насправді забрала його від нас жорстока війна, яка забрала вже тисячі і тисячі життів наших співвітчизників. Війна, яку проти нас розв’язала російська недоімперія. І все тому, що вона не може існувати без украденої нашої тисячолітньої історії, тому що її миршавий вождь прагне відновити колишню імперську велич.
Але не вийде! Українські воїни, серед яких був і наш Василь, перекреслили ці ворожі плани, показавши, що так звана друга армія світу не здатна подолати наші Збройні Сили, які нині беззаперечно вважають найсильнішою армією континенту.
Ворог буде розбитий і вигнаний із багатостраждальної української землі! Перемога буде за нами, бо фронт тримають справжні титани, бо її охороняє Небесне військо, до якого Господь узяв мужнього солдата Василя Бабія.
Вічна пам’ять Захисникові України! Слава Україні!”
На заклик Юрія Литвина усі, хто прийшов попрощатися з полеглим Захисником, тричі подякували йому за подвиг.
Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют.
Тимчасово виконуючий обов’язки керівника відділення цивільно-військової співпраці Обухівського РТЦК і СП старший лейтенант Олександр Ткаченко вручив Прапор України, яким була покрита домовина з тілом Героя, його дружині.
Прощаючись із Героєм, кожен кинув до його могили по три жмені землі.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…
Валентин Владіміров
Читайте також: Ніс в своєму серці світло - на Кагарличчині провели в останню дорогу воїна Олексія Богданця
Читайте також: Став на заваді ворожій орді - на Кагарличчині провели в останню дорогу воїна Олексія Шевченка
Читайте також: Його серце билося в унісон з волею України - в Кагарлику провели в станню путь воїна Назара Жирного
Читайте також: Віддав усе, щоб ми мали майбутнє - у Кагарлику провели в останню дорогу воїна Андрія Ящука
Читайте також: Знав ціну миру та бився за Україну - у Слободі провели в останню дорогу воїна Юрія Іщенка
