Ніс у своєму серці світло: на Кагарличчині провели в останню дорогу воїна Олексія Богданця
17 квітня 2026 року Кагарлицька громада провела в останню дорогу солдата, жителя Новосілок Олексія Богданця. Героя поховали в рідному селі.
Загинув Олексій Богданець 25 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Селидове Покровського району Донецької області. Герою тоді було 47 років. Донедавна він вважався зниклим безвісти.
Олексій Богданець народився 7 липня 1977 року в селі Новосілки на Кагарличчині.
Навчався в Новосілківській ЗОШ І-ІІ ступенів. Після закінчення 9 класів пішов навчатися у ПТУ №2 м. Українка, де опанував фах верстатника.
Після здобуття профтехосвіти працював теслярем в Обухівському райвузлі зв’язку. Протягом 1996-2006 років трудився чистильником котлів на Трипільській ТЕЦ. А з 2006 по 2010 рік працював у ДП "Ферми Данам" оператором комбікормового цеху.
У 2010-2011 роках Олексій був на посаді охоронця приватного підприємства «Спрут-ЄС». До мобілізації працював у селі Расава в ТОВ "Сади Київщини" механізатором та охоронцем.
Односельці пам’ятають його як працьовитого, щирого та надійного чоловіка, який цінував прості, але справжні речі: родину, працю і рідну землю, на захист якої він став із першого ж дня повномасштабної війни – із 24 лютого 2022 року, вступивши до територіальної оборони села Новосілки.
18 червня 2024 року був призваний Другим відділом Обухівського РТЦК СП до Збройних Сил України. Служив водієм 2 відділення розмінування інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини А4948.
25 жовтня 2024 року поблизу міста Селидове на Донеччині зв'язок із ним перервався. Лише зараз ми дізналися правду: солдат Богданець загинув у той самий день, мужньо виконавши свій обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність.
11 грудня 2025 року було проведено обмін тілами, і після експертизи ДНК було встановлено тіло Олексія.
У Героя залишилися мама, дружина, дві доньки, син та брат.
14 квітня об 14:00 траурний кортеж із тілом Олексія Богданця прибув із Києва у Кагарлик. Тут його зустріли на колінах жителі та гості міста.
17 квітня о 10:00 траурний кортеж під тужливу мелодію пісні «Плине кача» вирушив із Кагарлика по вулицях Свято-Троїцька, Незалежності, Столична, а далі - в село Новосілки.
По дорозі його на колінах, низько схиливши голови в скорботі, в останню путь проводжали жителі та гості міста. По дорозі спинявся зустрічний транспорт, а ті, хто був у ньому, приєднувалися до вшанування воїна.
Ще на повороті до Новосілок із “Київської” траси Героя зустрічали на колінах із розгорнутими прапорами земляки. А вже в селі ледь не всі його жителі, прихиливши коліна перед воїном, устелили шлях траурного кортежу яскравими весняними квітами.
Траурний кортеж із тілом Героя прибув у Новосілки до будинку №21 по вулиці Залізничників, де проживав Олексій та мешкає його родина. Вшанувати загиблого воїна зібралися рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельці, військові, побратими, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади.
У дворі будинку чин похорону Героя відслужили священники Православної церкви України настоятель Хресто-Воздвиженського храму Села Новосілки Сергій Мягченко, благочинний Кагарлицького округу Юрій Литвин та настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Переселення Юрій Король.
Після завершення молебню протоієрей Юрій Литвин звернувся до присутніх із скорботними словами: “Наші воїни – це є прообраз Ісуса Христа. А його муки – це те, що переживає зараз наша Україна. І полеглий воїн Олексій – це є свідок тих страждань і мук.
Я завжди кажу, якщо ми не віримо в Бога, який воскрес, то ми з вами живемо даремно. А якщо ми не віримо в нашу перемогу, то воюємо даремно.
Я, не знаючи воїна Олексія, кажу: "Він знав, за що він воює". Воював за рідних, воював за близьких, воював за це село, воював за нашу громаду і за нашу Україну. І в мене завжди питання до всіх одне: якщо ми не переможемо, за що помер, загинув, поліг на полі бою Олексій? За що? Він загинув за те, щоб ми жили. За те, дорогі браття і сестри, щоб наша Україна була вільна, незалежна, квітуча. І зараз ми можемо одне, що зробити, це молитись за нього.
Тому що для померлих не потрібно вже нічого: ні хліба, ні солі, ні автомобіля, нічого... Це все потрібно нам, живим, поки серце наше б'ється. Тож ідіть до Бога. Ідіть до церкви. Просіть священників молитви. Просіть отця Сергія молитви за душу полеглого воїна Олексія, бо йому вже не потрібно нічого.
А от нам потрібно, щоб пам'ять про нього не була втоптана в землю. А лишилася навічно разом з нами. Вічна пам'ять співається найперше для того, щоб ми, живі, пам'ятали вічно про померлих. А про воїна Олексія в сотні раз більше.
Бо він міг жити тут, і бути тут, і не піти за нас воювати. Але питання, чи тоді б жили ми, чи не прийшли би ті кацапи нас вбивати. Пам'ятайте про це.
Наша Україна стікає кров’ю, як Христос стікав. Його розпинали, йому проткнули списом ребра, нам протикають “кинжалами”, ракетами, убивають дітей. І тому не може бути “яка різниця?”. Різниця велика: або стояти за Україну, або ми пропали. Тому пам'ятайте велику жертву, яку зробив полеглий воїн Олексій.
На жаль, він сьогодні прощається з цим будинком, прощається з нами, і ці останні миті ми повинні провести у молитві, у роздумах і в подяці йому. Його душа вже не з нами. Але ми з вами живі, завдяки йому.
Вічна пам'ять, вічна слава, і нехай Господь воскресить і його душу, і душі всіх полеглих воїнів і невинно вбитих чоловіків, жінок та дітей, яких вбила нізащо росія.
Царство небесне полеглому воїну Олексію, вічна йому пам'ять, вічна йому слава. Христос воскрес! І слава Україні”.
Поісля цього траурна процесія вирушила вулицями Новосілок до сільського цвинтаря. Тут священники відправили біля труни з тілом Героя літію.
Щирі слова про загиблого воїна сказав заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов. “Сьогодні небо над нашою Кагарличчиною затягнуте важким смутком, а земля приймає до своїх обіймів одного з найкращих своїх синів. Ми зібралися тут не просто, щоб попрощатися, — ми зібралися, щоб схилити голови перед величчю подвигу, який не має ціни. Коли ворог прийшов нищити наш дім, Олексій не шукав виправдань, він не ховався за чужі спини. Він обрав шлях воїна, шлях захисника, ставши живим щитом між мирним життям своїх дітей та темрявою окупації.
Півтора року невідомості були для близьких часом нестерпного очікування, надії та болю. І ось сьогодні Олексій повернувся додому... На щиті. Повернувся, щоб знайти вічний спокій у рідній землі, яку він любив понад усе.
Від імені Кагарлицької міської ради, від усієї нашої громади я висловлюю найглибші співчуття матері Олені Миколаївні, яка виховала справжнього чоловіка, дружині Юлії Вадимівні, яка втратила опору, донькам Олені та Валентині, синові Максиму, для яких батько назавжди залишиться головним прикладом у житті, та братові Миколі. Ми поділяємо ваш біль, і він — спільний для кожного з нас. Сьогоднішній сумний день – день похорону Героя – на Кагарличчині оголошено Днем жалоби.
Олексій Богданець віддав найдорожче — своє життя — за те, щоб ми могли жити, щоб українські діти прокидалися не від вибухів, а від сонячного світла. Його жертва не є марною.
Російський окупант може забрати життя воїна, але він ніколи не здолає дух нації, яка має таких героїв. Ми знаємо: ворог буде розбитий і вигнаний з нашої землі. Світло, яке ніс у своєму серці Олексій, обов’язково розсіє темряву агресії.
Спи спокійно, Герою. Твоє ім’я навічно вписане в історію Кагарличчини та всієї України золотими літерами.
Вічна пам’ять солдату Олексію Богданцю! Герої не вмирають! Слава Україні!”
Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют.
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник вручив Прапор України, яким була покрита домовина з тілом Героя, його дружині.
Прощаючись із Героєм, кожен кинув до його могили по три жмені землі.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…
Читайте також: Став на заваді ворожій орді - на Кагарличчині провели в останню дорогу воїна Олексія Шевченка
Читайте також: Його серце билося в унісон з волею України - в Кагарлику провели в станню путь воїна Назара Жирного
Читайте також: Віддав усе, щоб ми мали майбутнє - у Кагарлику провели в останню дорогу воїна Андрія Ящука
Читайте також: Знав ціну миру та бився за Україну - у Слободі провели в останню дорогу воїна Юрія Іщенка
Читайте також:Робив усе, щоб ворог не пройшов - у Кагарлику провели в останню дорогу Володимира Дєговцева
