Мав золоті руки та щире серце - у Кадомці попрощалися із воїном Сергієм Кононенком
11 червня 2026 року на Кагарличчині провели в останню дорогу головного сержанта Сергія Кононенка. Він загинув, захищаючи Україну на Донеччині. Поховали Героя в рідній Кадомці біля могили батька.
Загинув Сергій Кононенко 18 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Трудове Курахівської територіальної громади Покровського району Донецької області. Герою в той день виповнилося 30 років. Донедавна він вважався зниклим безвісти.
Народився Сергій Кононенко в Кадомці, 18 листопада 1994 року. Тут, серед цих полів, він навчився любити землю, поважати працю і над усе цінувати людську гідність. Він мав перед очима приклад батька, Віктора Петровича, ветерана, чиє життя також обпалила війна - війна в Афганістані, та матері, Нелі Іванівни, чиї працьовиті руки тримали добробут рідного села.
Навчався Сергій у місцевій школі. Після її закінчення у 2010 році вступив до Ржищівського професійного ліцею №28, який успішно закінчив у 2013 році.
Після завершення навчання залишився працювати в ліцеї майстром виробничого навчання та викладачем. Паралельно здобував професію електрогазозварювальника в Богуславському центрі професійно-технічної освіти.
Трудовий шлях Сергія був тісно пов'язаний із рідною землею. Він працював у СТОВ «Переможець», ТОВ «Вікторія-Агро». Де б не трудився Сергій, усюди його знали як сумлінного працівника, відповідальну людину та надійного товариша. Він завжди був на хорошому рахунку, адже не боявся роботи і чесно виконував свої обов'язки.
Його знали як талановитого викладача, майстра, золоті руки якого творили добро на землі, як сумлінного працівника сільгосппідприємств. Де б він не був, усюди залишав по собі світло: свою щиру усмішку, веселий жарт, надійне плече товариша.
У листопаді 2016 року Сергій був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України.
А в грізні часи повномасштабної війни Сергій був мобілізований на захист Батьківщини 20 лютого 2023 року Другим відділом Обухівського РТЦК та СП. Після проходження військової підготовки у Великобританії він повернувся до строю та продовжив службу в лавах Збройних Сил України у званні старшого солдата з промовистим позивним «Злюка».
Він пройшов пекло Запорізького напрямку, а згодом — запеклі, криваві бої на Донеччині, де кожна п'ядь землі омита кров’ю наших воїнів. Його авторитет і мужність підняли його до звання головного сержанта автомобільної роти перевезення особового складу 1 загону спеціального призначення військової частини А4030. Побратими знали: якщо за кермом чи в строю Сергій — завдання буде виконано.
Доля судила Сергію прийняти свій останній бій 18 листопада 2024 року. У день свого 30-річчя. У день, коли він мав святкувати життя, він віддав його за життя кожного з нас поблизу села Трудове на Покровському напрямку. Але тоді родина отримала повідомлення про те, що Сергій зник безвісти.
Один рік і вісім місяців... Довгих, невимовно важких місяців невідомості, коли серця рідних розривалися між відчаєм і надією, коли тривало болісне очікування. На жаль, дива не сталося. Надію змінила гірка, чорна правда. Сергій загинув, до останнього подиху залишаючись вірним присязі та українському народові.
У Героя залишилися дружина, син, мама та сестра.
...9 червня о 15:00 траурний кортеж із тілом Сергія Кононенка прибув у Кагарлик. Тут його зустріли на колінах жителі та гості міста.
А 11 червня о 10:00 траурний кортеж із тілом Героя під тужливу мелодію пісні «Плине кача» вирушив із Кагарлика до Кадомки. Спинившись біля Алеї Слави Героїв, супроводжуючі вшанували хвилиною мовчання полеглих у борні з ворогом земляків.
По дорозі його на колінах, низько схиливши голови в скорботі, зустрічали жителі міста та його гості, спинявся транспорт, а ті, хто був у ньому, приєднувалися до вшанування воїна. А починаючи із в’їзду в село, Сергія на колінах, із прапорами України, встеливши дорогу квітами, зустрічали односельці.
До будинку по вулиці Волошка, 23 попрощатися з воїном зібралися рідні, друзі, знайомі, сусіди, жителі Кадомки та громади, військові, побратими, однокласники, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади.
Тут, у дворі будинку, благочинний Кагарлицького округу Православної церкви України протоієрей Юрій Литвин відслужив заупокійну літію за воїном.
Далі траурна процесія пішою ходою вирушила до храму Святого Миколи-Чудотворця, по дорозі зупинившись біля сільської Алеї Слави, щоб віддати шану полеглим Героям-односельцям.
У храмі його настоятель протоієрей Юрій Литвин та протоієрей Уар Перетятько відслужили чин похорону за загиблим Героєм.
Звертаючись до присутніх, настоятель храму Юрій Литвин виловив свої співчуття рідним та близьким Сергія Кононенка, наголосивши на непоправності та гіркоті втрати. “Коли я прийшов у це село, далеких 16 років тому, Сергій ще був студентом, він навчався. Я тоді ще був дитиною, а він, у порівнянні зі мною, був дитиною. А зараз він лежить перед нами - дуже шкода, що лежить…
Навіть у голові не вкладається, що в такому маленькому селі, як Кадомка, а воно справді одне з найменших у нашій громаді, уже чотири Герої. Ми молимося, щоб решта наших хлопців повернулись здоровими і щасливими. І за кожним убитим ми просили: “Господи, зупини це”. Нехай буде один, нехай буде два, нехай буде три, тепер просимо, нехай буде чотири, тільки не збільшуй цієї кількості. Бо кожна смерть наших дітей, наших хлопців наших чоловіків, наших синів, наших батьків - це є та кровоточива рана, яка не загоїться ніколи.
Сергій уже нас чує через молитву. Він не зможе нам відповісти. Ми почуємо тільки, чи побачимо його, може, у снах чи на зображеннях. Але знайте, що Святе Писання, Євангеліє пише, що для Бога всі живі. Тільки для нас усі живі тут, яких ми бачимо, а для Бога всі живі і тут, і там. І там, на Небесах, для Бога всі живі. І коли якась людина зробила добро, то ми цій людині дякуємо і благословляємо ту людину. І молимося за ту людину. І Сергій зробив для нас найбільше добра. Він спас наше життя ціною свого.
Ми стільки часу молилися і просили. Ми стільки часу підтримали матір, дружину, сім'ю. Ми надіялися, що цього дня, який сьогодні, не буде. Але, на жаль, ми маємо пережити це.
Нехай Господь упокоїть душу полеглого воїна Сергія у своїх обіймах разом зі всіма побратимами, зі всіма спочилими, зі всіма полеглими, зі всіма невинно вбитими, чоловіками, жінками і дітьми, і всіма воїнами, які поклали душу свою за нас, за нашу Україну. Слава Ісусу Христу! І слава Україні!"
Після цього траурна процесія пішою ходою вирушила до сільського цвинтаря. Тут священники відправили біля труни з тілом Героя літію. На заклик благочинного Юрія Литвина всі присутні тричі попросили у Сергія Кононенка пробачення.
Щирі слова про загиблого Героя сказала заступниця Кагарлицького міського голови Любов Коваль. “Сьогодні Кагарличчина схиляє голови в глибокій скорботі. Наша земля приймає в свої обійми одного з найкращих своїх синів — Головного сержанта Сергія Вікторовича Кононенка. Чоловіка, чиє серце билося в унісон із долею України. Воїна, який став нашою стіною, нашим щитом і нашою гордістю.
Дивлячись на життєвий шлях Сергія, ми бачимо історію справжнього українця: сумлінний та працьовитий, де б він не був, усюди залишав по собі світло: свою щиру усмішку, веселий жарт, надійне плече товариша.
Та ворог, який прийшов на нашу землю, — лютий, підступний і безжальний. Він забирає найкращих. Він забирає цвіт нашої нації.
Від імені Кагарлицької міської ради, від імені всієї нашої громади я висловлюю щирі співчуття родині Кононенків. Ваш біль — це наш біль. Ваша втрата — це невигойна рана на тілі всієї України.
У великій громаді Кагарличчини цей сумний день прощання з Героєм оголошено Днем жалоби.
Сергій Кононенко боровся за Перемогу. Він жив нею, він наближав її щомиті на фронті. І ми не маємо права зупинятися. Ми впевнені, ми знаємо: ворог буде розбитий і вигнаний геть з української землі! Кров наших Героїв волає до справедливості, і ця справедливість настане. Ми переможемо, бо за нами правда, за нами пам'ять про таких титанів, як Сергій.
Світла пам'ять про Сергія Кононенка житиме вічно. Вона житиме в усмішці його сина, у спогадах друзів, у золотих колосках Кагарлицької землі, яку він так любив.
Низький уклін тобі, Воїне. Дякуємо за чисте небо. Вічна пам'ять і слава Захисникові України Сергію Кононенку! Герої не вмирають! Слава доблесним Збройним Силам і слава Україні!
До громади із словом про односельця-Героя звернулася староста села Наталія Савченко: “Шановна громадо, дорога родино. Думаю, що зараз скажу не тільки свої відчуття, а відчуття кожного із нас. Свідомість відмовляється приймати сьогоднішню реальність. Не хочеться вірити, що ми більш ніколи не побачимо Сергія.
Коли людину знаєш із самого народження, коли пам'ятаєш його і в дитячому садочку, і в школі, після армії, і ось до недавнього часу - важко усвідомити, що цієї людини вже немає на світі. Тим більше, такої людини. Наскільки доброго, наскільки відкритого, наскільки готового допомогти кожному, кожному з нас. Людини, яка безмежно любила Україну, любила своє село.
Йому б ще жить і жить. Родить дітей, будувати будинок. І просто працювати. Але, на жаль, сталось те, що сталось. І тому від кожного з нас, дорога родино, прийміть найщиріші співчуття і подяку за вашого сина. Нехай земля йому буде пухом. Нехай Бог його прийме у Царство Небесне. Вічний йому спокій, світла йому пам'ять.
А ми всі, кожен із нас, повинні пам'ятати до кінця свого життя, за що Серьожа втратив своє життя: за нашу громаду, за наше село, за нашу кожну хату, за нашу школу, за нашу церкву і за нас, шановна громадо, друзі, однокласники, побратими”.
Сказав слово про Героя й керівник СТОВ “Переможець”, де колись працював Сергій, Петро Папіженко. “Дозвольте мені, від мене особисто, від нашого колективу висловити співчуття родині нашого Сергія. Він працював близько 10 років у підприємстві. Ви знаєте, це така людина була - ми не встигаємо спланувати, а він вже зробить. Зробить якісно, зробить швидко. У нього були прекрасні стосунки і в колективі, і з керівництвом…
Дуже шкода, що його не стало. Царство йому Небесне.”
Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют.
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник вручив Прапор України, яким була покрита домовина з тілом Героя, його мамі і дружині, а побратим передав прапор підрозділу, де служив Сергій.
Прощаючись із Героєм, кожен кинув до його могили по три жмені землі.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…
Валентин Владіміров
