Так про готовність громади супроводжувати людей говорить Вікторія Костенко, директорка Кагарлицької багатопрофільної лікарні. Лікарня вже має договір на амбулаторну реабілітацію, знає, куди скерувати пацієнта і за якими направленнями. Тепер громада думає, як зробити так, щоб цей шлях бачила кожна людина, а не лише та, яка вже знає, у які двері стукати.

Вікторія Костенко разом зі своїм заступником із медичних питань і фізичною терапевткою, яка також працює над інклюзією в шкільній освіті, взяли участь у вокршопі «Міжсекторальна взаємодія для реабілітації та відновлення» у Білій Церкві. Його провели БФ «Пацієнти України» і БФ «Protez Hub» за підтримки Бельгійського агентства з міжнародного співробітництва Enabel. Кагарлицька громада була серед учасників і бере участь у проєкті.

Коли лікарня дивиться за межі лікарні

Для Вікторії Костенко воркшоп виявився цінним саме тим, що змусив подивитися на знайомі речі ширше. Лікарня за своєю природою — медична структура, але кейси стосувалися сервісів усієї громади. Тому команді довелося деталізувати, що саме громада має, і вибудувати логіку: хто що робить, щоб розв'язати конкретну ситуацію.

«Нам довелося дещо деталізувати те, що ми маємо в громаді, і створити логіку по різних кейсах», — розповідає директорка. Вона додає, що до проєкту команду привабило бажання побачити, як у різних громадах працює людиноцентричність, і додатково вивчити, як це робити системно. 

Вікторія Костенко чесно називає й складні місця. Найбільша проблема, за її словами, - нестача кваліфікованих фахівців. Це не лише кагарлицька історія, а загальна для багатьох громад. Через брак кадрів повний спектр стаціонарної та амбулаторної допомоги надати складно, тому частина пацієнтів змушена їздити до інших громад, де вже є мультидисциплінарні команди.

Громада не склала рук. З міським головою обговорювали співфінансування житла для фахівців і оголошення для залучення переселенців-медиків. Але навіть заможніші громади, які пропонують житло, стикаються з тим самим. Директорка частково пояснює це низькою зарплатою на початку кар'єри.

Де людина губиться і хто її підхопить

Лікарня вже робить чимало. Вона обслуговує ветеранів медичним транспортом, возить їх на обстеження й допомагає з соціальними потребами. Для ветеранів є фахівець із супроводу, який бачить проблему і сам вибудовує маршрут. 

«Людина губиться, коли тільки заходить у заклад, бо ще не знає, куди і як звертатися», — каже Вікторія Костенко. Для ветерана на цьому місці стоїть людина, яка його зустріне й проведе.

Серед пацієнтів громади чимало соціально незабезпечених, і питання логістики після виписки, за словами директорки, найгостріше стає взимку. Тож пріоритет після воркшопу очевидний: з'ясувати, як діяти разом із соціальними службами, зокрема й обласного рівня, які скеровують логістику пацієнта, і зробити так, щоб кожна людина після виписки мала поруч когось, хто підкаже наступний крок.

Окремо стоїть питання житла. Пацієнтові мало отримати направлення на реабілітацію, йому потрібен безпечний вхід у власну оселю, поручні, пристосований санвузол. Без цього будь-яка реабілітація починається з того, що людина не може вийти з дому.

У Кагарлицькій громаді є основа: лікарня знає, куди скерувати пацієнта, є договір на амбулаторну реабілітацію, налагоджений транспорт і фахівець із супроводу ветеранів. Але маршрут, який тримається на тому, що пацієнт сам дійшов до потрібного кабінету, ненадійний. 

 Тому громаді потрібен детальний і зрозумілий маршрут реабілітації. У ньому кожен, від лікаря й соціального працівника до фахівця з доступності житла, знає свою роль, а за кожним кроком стоїть людина з її гідністю й потребами. і початок цього вже покладено.

За матеріалами БФ «Пацієнти України» і БФ «Protez Hub»