ІЗ ВІЙСЬКОВИМИ ПОЧЕСТЯМИ ПОХОВАЛИ В КАГАРЛИКУ СТАРШОГО СЕРЖАНТА ВІТАЛІЯ ШАНДРЕНКА
Сьогодні кагарличани зібралися в глибокій скорботі, аби провести в останню путь Героя-земляка Шандренка Віталія Петровича. Важко підібрати слова, щоб висловити весь біль і гіркоту втрати. Передчасно, несправедливо, у самому розквіті сил, він пішов у Вічність, як справжній воїн, який до останнього подиху ніс на собі тягар отриманих за Україну ран.
Віталій народився 29 липня 1976 року в селі Шпендівка Кагарлицького району. Із 1983 по 1986 рік навчався в Шпендівській неповно-середній школі, а потім продовжив навчання в Кагарлицькій середній школі №1, яку закінчив у 1993 році. Потім працював у колишньому бурякорадгоспі «1 Травня». Протягом 1994-1996 років проходив строкову службу в місті Чугуєві. Демобілізувавшись, деякий час працював в органах внутрішніх справ у Кагарлику. Тривалий час трудився в Кагарлику на фабриці «Лагода», а з 2007 року працював в охоронній організації в місті Києві. Він був звичайною людиною, яка жила, працювала, любила. Його життя було насиченим, наповненим працею і відповідальністю.
Але настав час, коли звичайне життя довелося відкласти. У буремному 2014 році, коли імперська росія розпочала свою підлу агресію проти незалежної України, Віталій не залишився осторонь – він став добровольцем АТО. Він одним із перших відчув загрозу і став на захист нашої свободи.
І коли ворог пішов повномасштабним наступом, Віталій Петрович знову, без вагань, добровольцем пішов на фронт. Він обрав найважчий шлях, тому що не міг інакше. Звання старшого сержанта та його відповідальність як майстер-номера обслуги зенітного артилерійського відділення військової частини А7406 – це свідчення його високого професіоналізму, мужності та лідерських якостей.
Він відповідав за те, щоб наше небо було захищене, щоб зенітно-артилерійська установка була завжди в бойовій готовності. Він ефективно керував обслугою в боях, навчав побратимів, забезпечував працездатність озброєння. Він був щитом для нас усіх.
16 грудня 2023 року Віталій отримав тяжке поранення під час ворожого обстрілу поблизу села Старомайорське Великоновосілківської селищної громади Волноваського району Донецької області. Він вижив, він боровся за життя під час тривалого лікування. Його звільнення в запас у жовтні 2024 року дало нам надію, що він повернеться до мирного життя.
Навіть після важкого поранення, яке вимагало постійного відпочинку, він не міг сидіти без діла. Він знову став до праці: із березня по вересень 2025 року трудився в охоронній фірмі «Асгар». Це ще раз доводить, що Віталій був Воїном і Працівником до мозку кісток.
На жаль, наслідки того страшного поранення виявилися сильнішими. Сьогодні Батьківщина втратила не просто військового – ми всі втратили Героя, який віддав своє здоров'я і, зрештою, своє життя за право України на існування.
Найбільший біль цієї втрати відчувають сьогодні його діти. Старша донька Діана, донька Анастасія та син Дмитро — вони осиротіли, але батько залишив їм найдорожчий спадок: ім'я Героя і приклад абсолютної самопожертви.
Велика громада Кагарличчини висловлює рідним і близьким воїна глибокі слова щирого співчуття.
Сьогоднішній скорботний день, коли проводили Захисника України в останню путь, в усьому Кагарлицькому краї оголошено Днем жалоби. Траурний кортеж по шляху його слідування земляки зустрічали, ставши навколішки, щоб віддати останню шану воїну. Прощалися з Віталієм Шандренком біля його будинку по вулиці Світанковій на відділку 1 Травня. Чин похорону відправили благочинний Кагарлицького благочиння ПЦУ Юрій Литвин і настоятель храму святих Іоакима і Анни (с.Слобода) Уар Перетятько. Під час траурного мітингу, що відбувся біля могили на місцевому цвинтарі, виступили заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов і представник охоронної фірми «Асгар», де працював Віталій Шандренко після повернення з фронту.
«Ми схиляємо голови перед мужністю українського воїна, його стійкістю і його жертовністю. – сказав у прощальному слові Іван Семцов. – Ми обіцяємо, що його ім'я, ім'я Шандренка Віталія Петровича, нашого Захисника, навічно буде вкарбоване в історію нашої громади, як символ боротьби за свободу. Вічна шана і слава тобі, Воїне! Герої не вмирають! Вони стають нашим небом! Слава Україні!»
«Героям слава!» – пролунало у відповідь з уст присутніх.
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник передав Державний Прапор України, яким була покрита домовина з тілом Героя, його дочці.
Тричі пролунав прощальний військовий салют, присутні виконали Державний Гімн України і спільну молитву.
За давнім звичаєм, прощаючись, кожен кинув до могили три жмені землі…
Вічна пам’ять Захисникові України!
