Не спішіть рятувати лебедів на кризі

Не встигне сніг вкрити землю, як у засобах масової інформації й соцмережах здіймається шалений галас – там лебеді чомусь не відлетіли й замерзають, а отам їх уже порятували, а ще десь конче треба це зробити. От і цього року – ще й зими не було, а медіа вже поширюють  повідомлення, що в кінці листопада в Київській області рятувальники прорубали 200 метрів льоду «щоб визволити птахів з крижаної пастки», бо вони «вмерзли у воду». Але на фотографіях видно, що лебеді спокійно сидять на кризі біля ополонки й нікуди «вмерзати» не збираються. Як написали в одному з коментарів, працівникам рятувальної служби легше продовбати 200 метрів льоду й дати копняка лебедю, щоб перелетів на інше місце, ніж пояснити людям, що він не мерзне і прекрасно літає. Звичайно, бувають ситуації, коли птахам непереливки, і їм треба допомогти, але переважна більшість таких «рятувальних операцій» – безглузді, бо зимівля лебедів у наших широтах – нормальне явище. 

Пернаті зимівники

Зміни, які викликає людська діяльність у природі, – різнопланові й неоднозначні. Для одних диких тварин вони створюють проблеми, інші ж, які зуміли пристосуватися, отримують від цього певні переваги. Зокрема це стосується й багатьох видів водоплавних птахів. Щоб успішно пережити зиму, їм важлива наявність відкритої води. Ділянки водойм, які вкривалися кригою хіба що за сильних морозів, траплялися й раніше – у місцях виходу джерел, на порогах та перекатах. Але було їх мало, і птахи там зимували рідко. А протягом останніх десятиріч з’явилася велика кількість акваторій техногенного походження, які не замерзають. Це місця, де заводи скидають теплі води, водойми-охолоджувачі теплових та атомних електростанцій, очисні споруди великих міст, ділянки річок нижче за греблі гідроелектростанцій тощо. І водоплавні та навколоводні птахи швидко почали їх освоювати. Одне з найважливіших місць їхньої зимівлі у центральній частині України розташоване на Дніпрі біля Канівської ГЕС. Працює вона в піковому режимі, тобто турбіни запускають кілька разів на добу, коли виникає підвищена потреба в електроенергії. Завдяки постійним перепадам рівня води нижче греблі навіть у сильні морози лід ламається й виноситься течією. Тут постійно зимують тисячі птахів – крижні, гоголі, великі крохалі, кілька видів мартинів, орлани-білохвости. Щороку можна побачити й дедалі більше лебедів. 

Подивіться на фото: білі плямки біля берега – це лебеді-шипуни на кризі посеред Дніпра. Не переймайтеся, вони нікуди не вмерзли і взагалі нічого поганого з ними не трапилося. Лебеді просто відпочивають. І якщо які-небудь рятувальники-камікадзе, ризикуючи життям, спробують перебратися через тонкий лід і наблизитися до них, птахи злетять і залишать рятувальну місію «з носом». А може бути й гірше – лебідь ударом крила здатен зламати руку або й ногу людині. Птах може й не зрозуміти, що ви від нього хочете, коли намагаєтеся зловити. Чому лебеді опинилися на засніженій кризі? Їм треба дочекатися, коли запустять агрегати Канівської ГЕС, піде скид води, і її потік зламає лід. Тоді можна буде поїсти на мілководді, яке відкриється. Найкращий спосіб згаяти час – поспати. Цим птахи й зайняті. Отже, висновок – не спішіть робити висновки.

Лебеді почали зимувати в наших широтах давно, і щороку їх залишається на холодну пору дедалі більше. Вони взагалі не схильні на зиму далеко мандрувати. Ці птахи зазвичай харчуються водяними рослинами: поїдають стебла та кореневища рдесників, стебла куширів, м’які частини кореневищ рогозу, водорості, а інколи збирають і дрібних молюсків та інших тварин. Завдяки довгій шиї вони здатні діставати пасма рдесників та куширів із чималої глибини. Можна побачити, як ці птахи занурюються у воду так, що зверху залишається лише хвіст. Там, де годується зграя лебедів, вони стирчать над водою, неначе поплавки. Поблизу нерідко тримаються качки, підбираючи різну поживу, що спливає. Зазвичай це крижні та свищі. Можуть лебеді й «пастися» на озимині, мов гуси. 

Водяних рослин у нас вистачає в будь-якому ставку, тому за лебедів не переймайтеся – якщо є відкрита вода, голод їм не загрожує. 

На відміну від качок, лебеді взимку непосидючі, постійно перелітають з місця на місце. На Дніпрі біля Канівської ГЕС вони з’являються часто, але надовго не затримуються. Можуть кочувати від Києва до Черкас або й далі. Завдяки цьому птахи добре знають місцевість – де можна поїсти, а де безпечно відпочити. Є в них і «запасні аеродроми», щоб перечекати сильні холоди, коли крига вкриває більшість водойм. Коли зима вже зовсім «притисне», для лебедів не проблема відлетіти в тепліші краї. До чорноморського узбережжя з Центральної України вони здатні дістатися за день-два. 

Старі лебеді вміють поводитися на кризі. Ось цікаві спостереження, проведені якось у лютому на Дніпрі біля Канева. Дорослий лебідь-шипун їв водяні рослини на мілководді біля правого берега, зовсім не звертаючи увагу на людей, що наближалися метрів на 20–30. Птах  поводився так, наче умови були для нього звичними. Лебідь серед тонкого льоду прокрутив невелику ополонку у вигляді вісімки й там плавав. Пересуваючись по крихкому льоду, він навіть не намагався йти, а ліг на живіт і ковзав, відштовхуючись лапами. Став на ноги лише на товстішій кризі, яка його нормально витримувала. Якщо треба було зламати лід, птах використовував «стратегію криголама»: виповзав на край і ламав його вагою тіла. Коли почався льодохід під час скиду води ГЕС, лебідь вибрався на велику крижину й поплив на ній униз по течії. Деякий час він чистив оперення, а згодом заснув, засунувши дзьоба під крило. Таких лебедів варто рятувати хіба що від самих рятівників. 

Шипуни та кликуни

У нас можна побачити три види лебедів. Найбільш звичний – лебідь-шипун. Це «наш» лебідь, зустріти його можна протягом усього року. У першій половині XX сторіччя цих птахів в Україні майже не залишилося, вони були винищені. У невеликій кількості гніздилися лише в пониззях великих річок – Дунаю, Дністра, Дніпра. Коли полювання на лебедів було заборонене, чисельність почала відновлюватися, вони стали розселятися на різні водойми. Зараз цих птахів можна побачити майже на кожному сільському ставку. А у зручних і багатих їжею місцях утворюються скупчення з десятків і сотень особин. Лебеді-шипуни починають розмножуватися лише на четвертому році життя, от молодь і збирається на таких «тусівках».

Дорослого лебедя-шипуна легко впізнати завдяки характерному дзьобу червонуватого кольору з чорною облямівкою та шишкоподібним наростом біля основи. У молодих птахів дзьоб спочатку чорний, потім стає рожевішим, і, зрештою, починає червоніти. Оперення до першої зими сірувато-буре, згодом починає поступово світлішати. До третього року життя “бридкі каченята” перетворюються у величних граційних птахів. Саме в дорослих шипунів можна побачити типову «лебедину» позу, коли птах вигинає шию та піднімає крила. 

Попри назву, ці лебеді не тільки шиплять. Якщо постояти біля зграї птахів, що плаває неподалік від берега, можна почути різноманітні звуки, які нагадують писк та хрюкання. А шипунів, що летять, добре чути здалеку завдяки дзвінкому свисту крил.

Інший вид – лебідь-кликун. Колись він теж гніздився в Україні, але згодом його ареал перемістився далеко на північ. Лише нещодавно чисельність кликуна почала зростати, а ареал почав відновлюватися. З’явився він знову і в Україні, проте поки що лише в одному місці – кілька пар гніздяться в Чорнобильській зоні відчуження. А от під час міграцій і на зимівлі кликуна в наших краях можна побачити досить часто.

Цей лебідь дещо менший за шипуна, відрізняється від нього забарвленням та формою дзьоба – він жовто-чорного кольору й без наросту. Шия тонша, і тримає її птах прямо. Забарвлення молоді теж сірувате, поступово світлішає. Голос – гучний трубний поклик. Коли ви бачите зграю лебедів, що в польоті ґелґотять, мов гуси, це – кликуни. А от посвисту крил у них майже не чути.

І зовсім рідко можна зустріти малого лебедя. Це гість із тундри, занесений до Червоної книги України. Він ще менший за кликуна і схожий на нього. Відрізнити можна за забарвленням дзьоба. У малого лебедя він теж жовто-чорний, але жовтий колір на дзьобі заходить не так далеко й не утворює гострого клиноподібного виступу. За голосом малий лебідь також схожий на кликуна, але він тихіший і вищий.

Не спішіть рятувати кожного лебедя, котрого ви бачите взимку на водоймі. Спершу тверезо оцініть ситуацію і з’ясуйте, чи птахам справді потрібна допомога. Від того, що їх будуть виганяти, лебедям краще не стане. Бувають суворі зими, коли замерзають навіть морські акваторії. Тоді птахи, що залишилися зимувати на водоймах, опиняються у скрутному становищі. Але це – стихійне лихо, яке трапляється не часто. А лебеді в нас зимують щороку, і їх дедалі більше. 

Віталій Грищенко, орнітолог, кандидат біологічних наук

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська, Віталій Грищенко