У СЛОБОДІ ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ МОЛОДШОГО СЕРЖАНТА ОЛЕКСАНДРА ПОЛТОРАКА
Знову сумна звістка прийшла на Кагарличчину: пішов із життя фронтовик Олександр Полторак, життя якого тісно пов’язане з нашим селом Слобода.
За три роки тяжкої війни в нашій Богом береженій Слободі це перший похорон воїна, але від того не легше на душі…
Скорботний день похорону Героя – 3 лютого – оголошено Днем жалоби в усій нашій великій громаді.
Олександр Михайлович Полторак народився 15 січня 1965 року в селі Уланове Глухівського району Сумської області – це на самому кордоні з російською федерацією. Чи думав він тоді, в тяжкі дитячі роки, рано втративши батька, що доведеться в зрілому віці захищатися зі зброєю в руках від сусідів-москалів?..
Олександр закінчив школу, здобув фах будівельника. Протягом 1983-85 років служив в Афганістані, був поранений, мав багато бойових нагород.
Після демобілізації працював будівельником, був працівником одного з дитсадків у місті Києві, а потім – Національного банку України. Він скрізь був потрібний, завжди був душею компанії, бо мав різнобічні таланти: грав на гармошці і баяні, на гітарі і балалайці, мав неабиякі здібності до малювання – одним словом, творча особистість, людина веселої вдачі.
Уже потім, на фронті, він мав позивний «Дєд», а сам себе він жартома називав «Дєд-мопєд».
Із перших днів після навали російських орд Олександр Полторак служив у теробороні міста Києва, а 8 жовтня 2023 року він був мобілізований до Збройних сил України Святошинський РТЦК СП міста Києва. Після мобілізації пройшов навчання в Англії, потім ратну службу ніс біля Донецька, отримав поранення під Часовим Яром, але, трохи підлікувавшись, повернувся у військову частину. Хоч ходив із паличкою, але стійко виконував свої обов’язки, терпляче ніс тягар військової служби. На передовій, «на нулі», внаслідок вибуху безпілотника отримав контузію – із поля бою його тоді витягнув побратим.
Урешті Олександра Полторака перевели в інженерні війська, де він продовжував ратну службу і ні на що не скаржився.
Був одружений, але дружина померла дуже рано. Вона була родом із нашої Слободи, де залишилась її батьківська хата. В Олександра були плани після виходу на пенсію жити в цій хаті у благословенній Слободі, але не судилося…
Напружені фронтові будні далися взнаки.
Молодший сержант Олександр Полторак унаслідок важкої хвороби помер 30 січня 2025 року, перебуваючи на території тимчасового пункту дислокації військової частини А4728.
У воїна залишились у невтішному горі син Артур і дочка Мар’яна, люблячі внуки.
…Прощалися з Олександром Полтораком і проводили Героя в останню путь 3 лютого. Траурний кортеж із тілом воїна вирушив із Кагарлика і рухався через центр міста по вул. Столичній до Слободи, а на шляху його слідування люди влаштували Коридор Слави, віддаючи Захисникові України останню шану.
У Слободі, в храмі Святих Іоакима і Анни, відбулася церемонія відспівування Героя. Чин похорону відправив настоятель храму Уар Перетятько. Після заупокійної відправи траурна процесія від храму рухалася по вулицях Карпівській і Котівській у напрямку до Котівського цвинтаря в Слободі, де матиме свій останній спочинок воїн Олександр Полторак.
На прощальному мітингу перед присутніми виступили заступник міського голови Іван Семцов, голова Есманьської громади з Сумщини – рідного краю Олександра Полторака, його односелець Сергій Мінаков, староста села Слобода Світлана Бакал.
У цей скорботний день, проводжаючи Героя в останню путь, усі дякували йому за мужність і ратний подвиг в ім’я України, висловлювали щирі слова співчуття всім рідним і близьким Захисника Вітчизни.
«Не передати біль утрати, який відчуваємо всі ми, а особливо родина Героя. Україна не пробачить жодної смерті, заподіяної в цій загарбницькій війні, у якій ми обов’язково переможемо,– підкреслив у своєму виступі Іван Семцов. – Доблесні українські воїни розіб’ють ненависного ворога, а пам’ять про всіх, хто віддав своє життя в ім’я Перемоги, пам’ять про молодшого сержанта Олександра Полторака, пам’ять про безстрашного «Дєда», ветерана-афганця, мужнього Захисника Вітчизни, житиме у вдячних серцях сучасників і наших нащадків».
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник передав синові воїна Державний Прапор України, яким була покрита домовина. Тричі пролунав прощальний салют від побратимів, військовий оркестр виконав Державний Гімн України.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Героям слава!


























