А+ Збільшити шрифт

А- Зменшити шрифт

Зробили чимало хорошої роботи, максимально допомогли: як бригада кагарличан працювала в Херсоні

опубліковано: 27 червня 2023 оновлено: 24 червня 2024

У Херсонській області триває ліквідація наслідків російського теракту на Каховській ГЕС. До постраждалого внаслідок підтоплення регіону прибули бригади фахівців із різних областей України, щоб якнайшвидше відновити громади. Про це повідомив заступник керівника Офісу Президента Олексій Кулеба.

Наслідки російського теракту на Херсонщині ліквідовували комунальники з 13 регіонів України.

Допомагати жителям Херсонщини поїхали і представники нашої Кагарлицької громади. Групу кагарличан очолив заступник Кагарлицького міського голови Ігор Будюк. Він і розповів Кагарлик.City про поїздку на Херсонщину.

Волонтери з Кагарличчини – на допомогу ліквідації наслідків на Херсонщині

Нам з області надійшов лист, в якому сказано: просимо визначити групу осіб від 5 до 7 осіб для ліквідації наслідків після підриву Каховської ГЕС, - розповідає заступник Кагарлицького міського голови Ігор Будюк. – Вказали, щоб це були комунальники. Але у нас виявилися добровольці, які захотіли поїхати та допомогти. Це були: я, старости сіл Сущан та Ставів – Василь Трохименко і Володимир Михайленко, а також наш воїн і захисник Олег Саранча зі Слободи, якого було поранено на Донеччині й він проходив лікування та реабілітацію.

Тож ми поїхали вчотирьох. Взяли із собою для місцевих людей воду, тушонку, згущене молоко, вологі серветки, печиво, цукерки.

«Пліч-о-пліч долаємо наслідки російського терору на Херсонщині. Тут працюють рятувальники, медики, волонтери з усіх куточків країни. Також на Херсонщину прибуло 200 фахівців комунальних підприємств із 13 областей України. Відкачують воду, вичищають дорогу від мулу, прибирають сміття», - заступник керівника Офісу Президента Олексій Кулеба.

Щодо інвентаря, з області не було ніяких вказівок. Але ми взяли із собою лопати, мітли та бензопилу.

14 червня ми виїхали з області командною групою. Супроводжував нас заступник начальника обласної військової адміністрації Київської області Михайло Ємець.

Київщину представляли 7 громад – із Ірпеня, Козина, Броварів, Кагарлика, Таращі, Переяслава, Фастова. Уся група налічувала 62 чоловіки.

Виїхали зранку, прибули ввечері.

На наступний день до нас приїхали заступник начальника Херсонської ОВА та директор департаменту цивільного захисту. Зібрали всіх, визначили фронт робіт.

Вранці нас сповістили про «приліт» в адмінбудівлю у Херсоні, треба було 10 осіб на допомогу. Туди поїхали група з Кагарлика та Козина, нас було 9. І ми ліквідовували наслідки «прильоту» у багатоповерхове приміщення з величезними руйнуваннями.

Нам видали бронежилети - це була обов’язкова умова, щоб ми були захищені. Лопати, віники – і зранку до вечора удев’ятьох ми трудилися над цією задачею. У поміч нам були 2 одиниці техніки, 2 тракторних навантажувачі і кілька вантажних автомобілів.

Фізично було важко, враховуючи спеку та бронежилет на тілі. Практично удев’ятьох ми за допомогою техніки розібрали і розчистили територію. Але ми знали чого їхали й усвідомлювали важливість своєї місії на херсонській землі.

Щовечора у нас були збори – приїжджав представник Херсонської ОВА, давав рознарядку на наступний день та визначав завдання.

Роботу ускладнювали постійні ворожі обстріли

Із самого ранку ми їдемо на острів Корабельний (на нього кажуть Корабел або Корабелів). На той час там вода практично зійшла, де-не-де вода була на дорогах, сантиметрів 20. А де будинки – вода посходила, все було замулене і стояв сильний запах зацвілого мулу.

Задачею для помічників із Київщини було прибрати великогабаритне та дрібне сміття. Нас ставили впродовж вулиць і ми, прибираючи, ходили за технікою. Ми свідомо їхали допомагати, тому робили усю роботу, яку було необхідно. Кілька днів ми ходили між кварталами і прибирали основні вулиці.

Роботу ускладнювали постійні обстріли – літали ворожі дрони і бачили скупчення людей. У нас були люди, які спостерігали у небо. Спочатку ми працювали разом із технікою і навантажувачами, але потім у цілях безпеки роз’єдналися.

Там нема такого, як «повітряна тривога», «пройдіть в укриття». Там постійно обстріли. І через Дніпро 2-3 км стояли наші вороги. «Вихід» чуємо – 3-4 секунди і в нас «приліт». Літає дрон, побачили його (укриттів не було, всі будинки затоплені) - притискаємося до будинку, «приліт» у те місце, де ми працювали. Ми змінюємо місце дислокації. Потім з’являється знову дрон. Так ми бігали з місця на місце.

З нами була ще група ДСНСників з Волині до 60 чоловік. Як ми поїхали, хлопці, які з нами працювали, на жаль, потрапили під обстріл – 1 загинув, 8 тяжко поранених.

У рятувальників були бензопили, болгарки, спецтехніка, вони виконували роботи з розчищення «грубих» об’єктів, а ми вже за ними йшли і прибирали лопатами й мітлами.

Потім відчищали мул, на сонці усе це швидко сохло і ми мітлами усе це загрібали. Це складна робота, тому що мул дуже мілкої фракції, погано мететься, пил стоїть як димова завіса чи туман.

Люди призвичаїлися до обстановки

У перший день, як приїхали, ми пішли до супермаркету. Виходжу з магазина – і тут за 100 метрів «приліт», міна! Я відразу до стіни. Метрів за 50 від мене – дитячий ігровий майданчик, на якому молода мама з двома малими дітьми. Ця мама спокійним голосом каже: «Так, дети, начался обстрел. Давайте, может, идти домой?».

Діти занили, що ще трохи хочуть погратися на вулиці. Вона таким же спокійним голосом їм відповідає: «Ну хорошо, еще посидим немножко». Я був вражений постійним обстрілам, у яких вони живуть і тому, як вони до них адаптувалися, - розповідає Ігор Будюк.

Собак на вулицях багато, кота – жодного

Ми повертаємося із острова і нас просять на допомогу до автобусної зупинки, куди був «приліт». Ворожа міна прилетіла прямо в зупинку, поранивши 26 людей. Картина, яку ми побачили, не з приємних – все в крові. Орки хаотично стріляють мінами з лівого берега, морально тиснучи на людей. Місцевих жителів практично немає. Якщо когось і видно, то це пенсіонери. А ще багато поліції - патрулювали, напевно, щоб не мародерили.

Раз на день приїжджала машина рятувальників, привозила воду. Там немає ні газу, ні світла, ні води. Люди з баклажками ставали у невеликі черги. У кожної бабусі чи дідуся по кілька 5-літрових баклажок, ми їм допомагали їх донести додому. Вони несли більше води, бо її там не було взагалі – ні колодязя, ні свердловини. Кожна бабуся підходила, обнімала і казала: «Дякуємо за те, що допомагаєте».

Собак по вулицях ходить дуже багато, кота не побачили жодного. Собаки не голодують, до них приїжджають волонтери. Давали тваринам хліб – вони не їли. Наприкінці нашого перебування на Херсонщині, почали з’являтися автівки з молоддю – я так зрозумів, почали потроху повертатися.

Вимикали мобільні телефони заради безпеки

Постійні обстріли заважали працювати. Вночі – у час-два ночі – тишина – і чуємо «вихід», потім свист і десь близько з нами попадало. Ми домовлялися між собою вимикати мобільні телефони, щоб сучасні технології не виявляли скупчення людей.

Та все ж ми працювали плідно і злагоджено, комунікували між собою (представниками громад). Про поїздку ніхто не пожалкував – 7 днів совісно відпрацювали одним дружним колективом з Київщини. Ми справді здружилися.

Ця поїздка мені запам’яталася неоднозначними відчуттями. Ми зробили хорошу немалу роботу, не їхали просто відбути, а максимально допомогти, а з тим – здружилися із представниками інших громад, налагодили робочі та дружні контакти.

Емоції від побаченого залишили на серці осад – люди жили, будували, прийшла війна, люди пережили окупацію, почалися постійні обстріли, потім підрив Каховської ГЕС. Дивишся на усе це і не розумієш, коли цьому прийде край. Важко усвідомлювати, що усе це відбувається з нами, українцями. З цими думками я лягав спати.

Та коли працювали, у всіх був хороший настрій, ми жартували, не дивлячись ні на що. Після кожного прильоту звучало: «Орки, горіть в пеклі!»

Розмова з місцевим із Чорнобаївки

Говорили з місцевим із Чорнобаївки, молодий хлопець, працівник міської ради. Розпитували про все, адже про Чорнобаївку знають не тільки в Україні, а й за її межами. Запитували як вони зрозуміли, що росія вже відійшла, адже Інтернету не було і з інформацією було досить важко. Каже, було видно по тому, що дуже велика кількість ворожої техніки їхала з боку Миколаєва у бік Херсона (Чорнобаївка знаходиться на дорозі від Миколаєва до Херсона), завантажена килимами, шафами та усім іншим, що намародерили. Ми зрозуміли, що «щось» буде.

Кілька днів була абсолютна тиша. Ніхто не знав що сталося і що станеться. І за кілька днів почали з’являтися військові машини з українськими прапорами. Емоцій, каже, вам не передати. Всі виходили на дорогу, щоб зустріти, і плакали. Ми не тільки надіялися, а й здогадувалися, що скоро прийдуть українці, але вголос боялися про це говорити, щоб не наврочити, не зірвати.

Гуманітарну допомогу, яку ми везли із собою з Кагарличчини, роздавали людям на вулицях і занесли до церкви, щоб роздали тим, хто потребує.

Я морально був готовий до того, що побачив, адже знав куди їдемо. Та вживу бачити цю картину – таке відчуття, що потрапив у якийсь фільм іншого часу й інших реалій. Наче тебе тимчасово вирвали із нашого світу і вкинули у зовсім інший. Це якийсь сюрреалізм.

Додому ми поверталися з приємними емоціями виконаної місії: щось хороше ми зробили. І це гріє душу.

 

Наталія Кравець,  журналіст

Фото Ігоря Будюка