Понад усе любив Україну та цінував бойове братерство: у Переселенні попрощалися з Андрієм Демиденком
28 квітня на Кагарличчині провели в останню дорогу молодшого сержанта Андрія Демиденка. Молодого Героя поховали в селі Переселення, де він проживав із мамою.
Андрія Демиденка не стало 24 квітня 2025 року - він загинув у автокатастрофі поблизу села Ходосівка на Київщині. Воїну був лише 21 рік.
Андрій Демиденко народився 27 травня 2003 року в Кагарлику. У 2009 році став учнем 1 класу Кагарлицької ЗОШ І-III ступенів №3. У 2018 році перейшов навчатися до Переселенської ЗОШ І-III ступенів, яку й закінчив у 2020 році.
Здобувши повну загальну середню освіту, одразу після шкільної парти Андрій пішов працювати, щоб фінансово допомогти матері, яка з 2016 року виховувала його одна. Але мріяв згодом обов’язково здобути вищу освіту.
Та війна не дала мріям здійснитися, вона увірвалася в його юне життя, коли він працював на Обухівщині. На той час Андрієві було лише 18.
З перших днів повномасштабного вторгнення юнак долучився до Добровольчого формування «Територіальна оборона Обухівщини». Згодом Андрій Демиденко став на захист України в складі ЗСУ. Він був прийнятий на військову службу за контрактом Хаджибейським РТЦК СП міста Одеси.
25 травня 2022 року 18-річний Андрій стає в лави військової частини А3783, де служить на посаді механіка лінійно-кабельного відділення зв’язку 1 взводу зв’язку роти зв’язку 1 батальйону зв’язку.
З лютого 2024 року солдат Андрій Демиденко – командир бойової машини, командир кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини А4718. А з вересня 2024 року молодший сержант Андрій Демиденко – командир відділення військової частини А 7095.
Молодий, завзятий, енергійний він був прикладом справжньої відданості та мужності. Найвищими цінностями для нього були Україна та бойове братерство.
За час проходження військової служби Андрій із побратимами пройшов бої в найгарячіших точках Донеччини, Херсонщини, Миколаївщини, побував на Курщині і нищив ворога на його ж землі.
Був поранений, отримав не одну контузію, переніс кілька операцій.
Але підступна смерть чекала його не на полі бою. 24 квітня 2025 року молодший сержант Андрій Демиденко загинув в автокатастрофі біля населеного пункту Ходосівка Обухівського району.
У Героя залишилася мама.
28 квітня опівдні траурний кортеж із тілом Андрія під тужливі звуки пісні «Пливе кача» вирушив із Кагарлика до Переселення.
По дорозі його на колінах, низько схиливши голови у скорботі, з квітами та прапорами зустрічали жителі Кагарлика та рідного села.
Біля дому, де проживав Андрій, вшанувати Героя та провести в останню путь зібралися його рідні, друзі, однокласники та знайомі, жителі Переселення та громади, побратими, військові, представники міської ради.
Саме тут, у дворі будинку по вулиці Центральна, й відбулася заупокійна панахида за загиблим та прощання із Героєм. Чин похорону відслужив священник Кагарлицького благочиння Православної Церкви України Юрій Король.
Близько 14-ї поховальний кортеж рушив до сільського кладовища по вулиці Центральна, де й знайшов свій останній спочинок Андрій Демиденко.
Щирі слова про героя сказали священник Юрій Король, заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов, староста села Переселення Сніжана Шевченко та заступник командира спецпідрозділу «Тбілісі» національного грузинського батальйону полковник Баркая «Мамука» Муртазі.
«В ці дні, коли звідусіль лунає "Христос воскрес! - Воїстину воскрес!" в нашу громаду знову прийшло горе - загинув молодий юнак, якому ще жити і жити. Але він, не зважаючи на свій молодий вік, пішов добровольцем бити ворога, - сказав протоієрей Юрій Король. - Спи спокійно, наш дорогий воїне Андрій, аж поки труба небесного ангела не пробудить тебе від вічного сну. Нехай ця земля, яку ти так щиро любив і захищав, буде тобі лебедином пухом. А ми завжди пам’ятатимемо про тебе. Низький уклін та щирі співчуття мамі, яка виховала такого чудового сина-Захисника».
«Жорстока війна проти підступного ворога – російської федерації – уже не вперше забирає життя наших земляків. Сьогодні ми проводимо в останню путь Андрія Демиденка – мужнього бійця, захисника України, який відійшов у Вічність, - зазначив у виступі Іван Семцов. - У цей скорботний день – день похорону Героя – в жалобі уся Кагарличчина.
Солдат Вітчизни пішов із життя, але він навічно залишиться в наших серцях, у спогадах тих, хто його знав і любив, а нині перебуває у невтішному горі. Глибокі співчуття рідним і близьким воїна висловлює вся наша велика громада.
У цій трагічній смерті, як і тисячах інших смертей наших співвітчизників, винна війна, яку віроломно розпочала путінська росія. Молодий хлопець, якому був лише 21 рік, мав великі життєві плани, він не встиг іще створити власну сім’ю, але війна все перекреслила…
Серце Героя перестало битися, і не передати біль втрати, який відчуваємо всі ми, а особливо родина Героя.
Україна не пробачить жодної смерті, заподіяної в цій загарбницькій війні. Пам’ять про всіх, хто віддав своє життя в ім’я Перемоги, пам’ять про молодшого сержанта Андрія Демиденка житиме у наших вдячних серцях».
«Сьогодні ще один важкий і скорботний день для нашої громади - ми прощаємося із юним воїном, - зі сльозами на очах промовила Сніжана Шевченко. - Йому б жити, кохати, бігати на побачення… Але він у свої 18 взяв до рук зброю та став на захист України і кожного з нас. Замість того, щоб дивитися в очі коханій, він майже 3 роки дивився в очі смерті. Втрачав побратимів, бачив біль, горе, розруху, але він не зламався - його серце було сповнене любові до Батьківщини. Саме завдяки таким, як цей юний воїн ми маємо спокійне сьогодення. І ми із вдячністю повинні пам’ятати таких патріотів. Щирі співчуття матері - Ніна, Ви повинні пишатися, що виховали такого Героя. Ми всі в боргу перед ним».
«Андрій захищав свою країну, мову, культуру… Він був справжнім воїном, другом і сином, - зазначив Баркая Муртазі. Колись він сказав мені - «батя» в тебе 6 синів, можна я буду твоїм сьомим сином, в мене семеро синів - сьомий - Саша, якого розстріляли в полоні за слова "Слава Україні!", а ти будеш моїм восьмим сином. Андрій був справжнім братом не лише моїм синам, а й всім побратимам. Колись він сказав мені: якщо я загину, то поховайте мене в білій домовині. І от ми виконали його прохання… Я вдячний усім, хто сьогодні прийшов попрощатися з Андрієм і провести його в останню путь. Дякую мамі Ніні, що виростила такого сина, - зазначив «Мамука».
Над могилою загиблого героя пролунав військовий почесний салют.
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник вручив Прапор України, яким була покрита домовина із тілом Героя, його мамі.
Прощаючись із Героєм, кожен кинув до його могили по три жмені землі.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях...
Валентин ВЛАДІМІРОВ
