28 жовтня Україна відзначатиме 80-річчя визволення від нацистських загарбників. З нагоди цієї дати у Центральній бібліотеці в Кагарлику відбулася історична година «А памʼять священна». Однак не минуло й сотні років, а наша багатостраждальна країна знову втрачає людей та міста, знову відстоює свою незалежність, яку прагне присвоїти уже інший ворог. Тож цілком логічним продовженням історичного екскурсу в минуле стала бесіда про наше теперішнє.

Історія та сьогодення - діалог у бібліотеці в Кагарлику

На захід завітали старшокласники Кагарлицького ліцею №2 імені Василя Дашенка з вчителем історії Оленою Носаченко. До діалогу були залучені люди, які по-різному дотичні до війни в Україні, але кожен із них має досвід, яким важливо ділитися з іншими, а тим паче - з підростаючим поколінням. Це - Наталія Опанасюк, дружина загиблого Героя, пілота Віктора Опанасюка, Алла Матьора, мама загиблого Героя Романа Матьори, Олександр Мозговий, учасник бойових дій, ветеран російсько-української війни, та волонтер, очільник БФ «Зерна добра» Олександр Міхайловський.

Ведучі заходу, бібліотекар Тетяна Гриценко та провідний бібліограф Олена Шевченко, зробили екскурс у далекі роки Другої світової війни та розповіли про втрати, які вони принесли для України.

Вони не стояли осторонь

Наталія Опанасюк поділилася з присутніми історією знайомства зі своїм чоловіком, спогадами про роки його навчання та розповідями про миротворчі місії, в яких брав участь Віктор Опанасюк.

Попри свій вік і проблеми зі здоровʼям, він не зміг лишитися осторонь, коли його рідна країна потребувала його знань та навичок у військовій справі. Дружина розповіла учням про фільми, які знімав чоловік про африканські народи, про те, як він літав на гвинтокрилі, показала фото, які він робив у різних країнах та нагороди, якими був відзначений чоловік.

Алла Сергіївна поділилася спогадами про свого сина Романа, про те, як багато він прагнув навчитися і дізнатися, скільки різних професій встиг опанувати, якою творчою особистістю був, писав вірші. На війну він пішов добровольцем і ніхто не міг його зупинити у цьому прагненні.

Олександр Мозговий розповів школярам, що спонукало його залишити посаду старости двох сіл громади та добровільно стати учасником бойових дій. Розповів і про те, як опинився під ворожим обстрілом, і що тільки завдяки єдності і згуртованості своїх побратимів він залишився живим, втративши ногу.

Поділився ветеран і емоціями, які викликають у військових малюнки та вироби від дітей, що волонтери привозять на фронт. І яке то велике й невимовне щастя угледіти в підписах знайомі населені пункти або ж навіть прізвища.

Цю думку продовжив і Олександр Міхайловський, волонтер, керівник БФ «Зерна добра». За роки повномасштабного вторгнення він зробив понад 600 виїздів на фронт, доставляючи нашим захисникам та цивільним на деокупованих територіях усе необхідне.

Волонтер зізнався, що бачив речі, про які ніколи б не волів згадувати, й має історії, яких ніколи не зможе забути, та що не раз думав покинути волонтерство і приєднатися до військових, але зі стану втоми витягують безкінечні запити на допомогу, кожен з яких потрібно виконати терміново, «на вчора».

Олена Носаченко згадала своїх учнів, випускників Кагарлицького ліцею № 2 імені Василя Дашенка, які стали вічними Героями, захищаючи рідний край.

Модераторами бесіди виступили директорка бібліотеки Лілія Литвин та заступник Кагарлицького міського голови Любов Коваль.

Найбільша шана Героям - наша пам'ять про них

Не так просто підібрати правильні слова, коли йде мова про трагедію, яка так чи інакше зачепила кожного, бо всі ми маємо рідних, друзів чи знайомих, які перебувають на фронті, які змушені бути далеко від своїх сімей або ж долучилися до воїнства небесного, поклавши за нас своє життя. Але саме тому такі зустрічі й бесіди є важливими. Щоб кожен із нас бачив, чув і знав, що він не сам, що нас з однаковими проблемами багато, а тому ми повинні єднатися й триматися. І найбільшою шаною для тих, кого з нами вже немає, є памʼять. А щоб памʼятати, потрібно згадувати й ділитися спогадами. І попри моральну складність теми заходу, присутні знайшли місце і для сліз, і для усмішки, а півтори години промайнули у дуже теплій, невимушеній обстановці і здавалося, що можна ще довго-довго розмовляти.

 

Учні Кагарлицького ліцею № 2 імені Василя Дашенка вкотре закарбували собі урок про те, що не буває маленьких донатів, що кожен малюнок чи листівка важливі, що ми маємо єднатися і чітко обрати свою позицію, бо середини не існує.

На кінець заходу ліцеїсти під супровід гітари подарували гостям пісню Бориса Родини «Господи, храни солдата» та всі присутні вшанували Героїв хвилиною мовчання.

Лілія ЛИТВИН