Провели в останню дорогу Героя-земляка: бойового медика Олександра Кучерявенка поховали в Києві
23 травня у Києві провели в останню дорогу бойового медика госпітальєра Олександра Кучерявенка. Він загинув, рятуючи життя наших воїнів на сході України.
Доля Олександра тісно переплетена із Кагарлицькою громадою. Тут, у селі Бурти, народилася та виросла його мама, проживають бабуся з дідусем, інша рідня. Саме в Буртах Олександр провів частину свого життя: до сьомого класу ходив до школи, тут залишилися його друзі, вчителі.
Земляки вшанували загиблого Героя: делегація з Буртів прибула до Києва, де провела його в останню дорогу.
Народився Олександр Кучерявенко 17 серпня 2002 року в Києві. Згодом жив у селі Бурти на Кагарличчині. Тут із вересня 2009 року до березня 2016 року навчався в Буртівській школі. А згодом повернувся до Києва.
Після закінчення школи Олександр вступив до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на лікаря-фізіотерапевта. Але згодом кинув навчання, та згодом вирішив вступати знову, бо мріяв стати військовим хірургом.
Олександр Кучерявенко починав свій шлях у складі Червоного Хреста, потім приєднався до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Потім рятував життя в складі інших медичних підрозділів, а нещодавно мобілізувався до Сил оборони.
Із перших днів повномасштабного вторгнення Сашко, будучи студентом, прийшов у штаб загонів швидкого реагування та почав працювати. Він допомагав, коли Київ обстрілювали, надавав першу допомогу на вокзалі, евакуйовував людей через лінію фронту з окупованої Київщини.
Зрештою він потрапив у «Госпітальєри», бо дуже хотів рятувати життя бійців. Сашко рвався постійно в пекло, тренувався, вчився, покращував знання.
Службу в добровольчому підрозділі хлопець поєднував із навчанням в університеті, працював на передовій у лавах ЗСУ.
Командир екіпажу "Госпітальєрів" Богдан зауважує, що "Кузьма" був наймолодшим членом екіпажу. Але побратими згадують про нього, як про досвідченого фахівця, професіонала, який пропрацював на всіх ланках догоспітальної допомоги. У їхніх спогадах він – Людина з неймовірно гострим почуттям справедливості. Ідеаліст, який завжди був там, де мусив. Госпітальєр, якому завдячує своїм життям не один український військовий. Чоловік, яким пишалися і якого любили мати і наречена. Він жив, кохав і воював.
Тривалий час Олександр робив усе на ентузіазмі, був на ротаціях на всіх напрямках фронту. Командир екіпажу Богдан згадує: "У нашій роботі важливі не лише медичні знання чи навички, а й внутрішній стрижень та відсутність страху. Наприклад, поїхати до росіян, щоб забрати пораненого, повернутися і отримати наказ їхати знову під позиції ворога".
Був випадок, коли на першій ланці евакуації над ними помітили ворожий дрон. Усі хлопці розбіглись навсібіч, як це правильно робити, а "Кузьма" лишився з пораненим і продовжував надавати допомогу.
Він розумів, що зараз на нього можуть скинути гранату, але спершу швидко доробив медичну маніпуляцію. По протоколу він мав кинути пораненого, але Сашко обрав зупинити критичну кровотечу у пораненого".
«Кузьма», окрім бойової роботи, багато викладав, робив це фахово, бо розумів цінність навчання бійців. Проводив заняття з тактичної медицини для бійців підрозділу, навіть організовував навчання з іноземними інструкторами – він добре знав англійську мову.
Поминальна служба та прощання з Олександром відбулися в Києві у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі.
Сюди прийшли рідні Героя, побратими бойового медика, його друзі, земляки з Буртів.
Поховали Олександра Кучерявенка на Лісовому цвинтарі Києва.
Над могилою Героя пролунав почесний військовий салют.
Український прапор, яким була покрита домовина з тілом Олександра, та його медичний одяг вручили мамі Героя.
