Загинув за нашу незалежність: у Переселенні провели в останню путь земляка-захисника Олександра Пуша
23 серпня 2024 року, в День Державного Прапора та напередодні Дня Незалежності, на Кагарличчині провели в останню путь солдата Олександра Пуша. Він поліг, захищаючи Батьківщину від рашистських окупантів. Поховали Героя в рідному селі Переселення, на цвинтарі по вулиці Центральна.
Загинув Олександр Пуш 19 серпня 2024 року під час артилерійського обстрілу, завданого військами російської федерації, неподалік села Переїзне Званівської сільської громади Бахмутського району Донецької області. Герою було 38 років.
27 травня 2024 року Олександр був мобілізований Другим відділом Обухівського РТЦК та СП до лав ЗСУ. Служив стрільцем стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону військової частини А4267. У складі цього підрозділу й бив ворога на Донеччині.
Олександр Пуш народився 21 лютого 1986 року в селі Переселення. Навчався в місцевій школі, закінчивши тут 11 класів.
У 2005-2008 роках здобув базову вищу освіту в Національному аграрному університеті.
Впродовж 2009-2010 років проходив строкову службу у внутрішніх військах. Паралельно з цим Олександр здобував повну вищу освіту в Національному університеті біоресурсів і природокористування на заочній формі навчання.
У 2014 році, коли розпочалася російсько-українська війна, він у травні добровольцем пішов захищати рідну країну і протягом 2014-2016 років був безпосереднім учасником антитерористичної операції.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 27 травня 2024 року Олександр був мобілізований на військову службу та разом із побратимами бив ворога на Донеччині.
23 серпня траурний кортеж із тілом Олександра Пуша під тужливі звуки пісні “Пливе кача”, що тяглися над містом, вирушив із Кагарлика до Переселення.
По дорозі його на колінах, низько схиливши голови в скорботі, з квітами та прапорами зустрічали жителі Кагарлика та рідного села. Спинялися машини, що рухалися навстріч, а їхні водії та пасажири прихиляли коліна перед Героєм.
Біля дому, де проживав Олександр, вшанувати Героя та провести в останню путь зібралися його рідні, друзі та знайомі, жителі Переселення та громади, побратими, військові, представники міської ради. Вони встелили домовину із тілом Олександра, покриту прапорами України та частини, де він служив, живими квітами.
Саме тут, у дворі будинку по вулиці Садова, й відбулася заупокійна панахида за загиблим та прощання з Героєм. Відправу відслужили священники Кагарлицького благочиння Православної Церкви України Юрій Литвин та Юрій Король.
Близько 11-ї поховальний кортеж рушив до сільського кладовища по вулиці Центральна, де й знайшов свій останній прихисток Олександр Пуш.
Щирі слова про героя сказали священник Юрій Король, заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов та староста села Переселення Сніжана Шевченко.
“Сьогодні наша громада має знову непоправну втрату - від рук російського окупанта, агресора загинув наш земляк Олександр Пуш. Ми зібралися тут, щоб провести в останню путь нашого земляка, нашого захисника, нашого ангела-охоронця, який віддав своє життя, щоб ми із вами могли жити мирно і спокійно. Ми будемо пам’ятати про нашого Сашу. Нехай спить спокійно. Нехай ангели Небесні візьмуть його у свої оселі”, - сказав протоієрей Юрій Король. Він закликав односельчан не бути байдужими та віддавати належну шану загиблим Героям. Адже вони поклали своє життя саме за своїх земляків, за їхнє мирне життя і незалежність України.
“Солдат Вітчизни Олександр Пуш загинув у бою з лютим ворогом, але він відтепер у шеренгах Небесного Воїнства. Світла пам’ять про нього житиме в серцях кожного з нас, а його воїнський подвиг надихатиме бойових побратимів до боротьби з ненависними загарбниками, - зазначив Іван Семцов. - Схиляємо голови перед пам’яттю про тих, хто віддав своє життя в ім’я Перемоги над рашизмом! Вічна пам'ять і вічна слава нашому землякові-Героєві!”
“Пекучий біль стискає груди - стискає груди матері, брату, рідним та близьким Саші. Бо він більше не підійде до них, не обійме, не притисне до свого плеча, не заспокоїть, не підтримає, не потисне міцну руку брата, не спитає в друзів “друже, ти як”... Саша ніколи не залишався байдужим до долі Батьківщини, до долі села. У 2014 році він добровольцем пішов захищати наші суверенітет і незалежність. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, теж пішов до ТЦК, але був мобілізований аж у 2024 році. Але, мабуть, така його доля.
Він загинув за вас з нами. Прикро, що багато хто звикає. що гинуть наші Герої й повертаються до домівок на щитах., та не знаходять часу їх вшанувати. Пробач нам Саша, пробач за нашу байдужість… Вічний спокій тобі. І від нас усіх залежить, щоб стежка до його могили не заростала бур’янами. Щоб він завжди був у присутності тих друзів, рідних і близьких, які будуть його пам’ятати”, - емоційно проголосила промову Сніжана Шевченко.
Начальник Другого відділу Обухівського РТЦК та СП підполковник Володимир Бойко вручив Прапор України, яким була покрита домовина із тілом Олександра, його мамі.
Над могилою загиблого героя прозвучав військовий почесний салют.
Грудку землі, як останню шану воїнові, кинули до його могили рідні, близькі, побратими, земляки.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях...
Валентин Владіміров, журналіст, головний редактор Кагарлик.City
