У РІДНІЙ ЗОРІВЦІ ЗНАЙШОВ СВІЙ ВІЧНИЙ СПОЧИНОК МОЛОДШИЙ СЕРЖАНТ МИКОЛА КОРОБЕНКО
В Україні триває жорстока війна, яку розв’язала російська федерація, прагнучи заволодіти цими благодатними землями, неозорими ланами і щедрими надрами. Але гордий і волелюбний живе тут народ, який ніколи і нікому не віддасть свою свободу. У боротьбі за Незалежність, на жаль, гинуть кращі сини і дочки України. Сумна звістка прийшла і в невеличке село Зорівку, де матиме свій останній спочинок український воїн Микола Володимирович Коробенко.
Він народився 1 травня 1976 року в Зорівці, в родині простих трудівників — Катерини Порфирівни та Володимира Даниловича Коробенків. Разом із сестрою Ольгою зростав у любові до рідної землі, повазі до праці та людей.
Шкільні роки минули в Кадомській школі та середній школі села Бурти. Після закінчення навчання здобув професію столяра в Ржищівському ПТУ №14. Працював на підприємствах рідної Кагарличчини: на цукровому заводі, на підприємстві «Кагма», у сільськогосподарських господарствах та на виробництві з перероблення меду.
Його життя було простим і чесним. Він не прагнув високих посад чи слави. Працював, допомагав людям, жив поруч із нами. Односельці пам'ятають Миколу спокійним, доброзичливим, щирим і безвідмовним. Він умів вислухати, підтримати, ніколи не тримав зла. Саме про таких людей кажуть: добра людина, яка нікому не завдала кривди.
Особливою гордістю Миколи був його син Артем, якому він віддавав свою батьківську любов і турботу.
Коли Україна потребувала захисту, Микола не залишився осторонь. У 2015–2016 роках він проходив службу в складі 130-го окремого розвідувального батальйону та брав участь в антитерористичній операції на сході України. За службу отримав статус учасника бойових дій. Війна залишила на його долі важкий слід — тяжку контузію.
Та коли загриміли громи повномасштабної війни і знову настав час боронити рідну землю, він не сховався за спогадами про пережите і не шукав виправдань. 9 вересня 2024 року Миколу Коробенка було призвано до лав Збройних Сил України Другим відділом Обухівського РТЦК та СП.
Він служив гранатометником 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 6-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224.
30 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Катеринівка Покровського району Донецької області зв'язок із воїном обірвався. Родина отримала страшне повідомлення: зник безвісти.
Понад півтора року рідні жили між болем і надією. Щодня чекали дзвінка, звістки, будь-якої доброї новини. Вірили, що він повернеться додому живим.
Та 5 червня 2026 року надійшло офіційне підтвердження найстрашнішого. Молодший сержант Коробенко Микола Володимирович, вірний військовій присязі та Українському народові, мужньо виконавши свій військовий обов'язок, загинув 30 жовтня 2024 року в бою за Україну, її свободу і незалежність, обороняючи село Катеринівку.
…У вівторок 16 червня 2026 року Кагарличчина прощалася з Героєм. Траурний кортеж по дорозі з Кагарлика до храму святого Миколи Чудотворця в Кадомці люди зустрічали живим Коридором Слави, а останню путь полеглого воїна встеляли квітами.
Чин похорону відправили благочинний Кагарлицького благочиння Православної церкви України, настоятель Кадомського храму протоієрей Юрій Литвин у співслужінні з протоієреєм Уаром Перетятьком.
Благочинний отець Юрій Литвин виголосив полум’яну проповідь, у якій він висловив щирі співчуття родині полеглого, молив Господа про те, щоб ніколи більше не доводилося нам ховати загиблих, а ті воїни, які вважаються зниклими безвісти, щоб повернулися додому живими-здоровими. Микола Коробенко, який геройськи загинув, тепер буде нашим Ангелом-охоронцем на Небесах…
Після церковної відправи траурний кортеж послідував до Зорівки, де односельці прощалися з Миколою Коробенком біля його рідної хати, а потім похоронна процесія пішою ходою рушила до сільського цвинтаря – місця Вічного спочинку Героя.
На траурному мітингу біля могили воїна Кагарлицький міський голова Олександр Панюта, зокрема, сказав: «Сьогодні Микола повертається додому. Повертається не так, як мріяли рідні, не так, як чекало його село. Але повертається Героєм – на щиті.
Не дочекалися свого сина батьки, які вже відійшли у вічність. Осиротіла сестра. Осиротів син. Осиротіло рідне село, яке знало його добрим і щирим чоловіком. У скорботі вся велика громада Кагарличчини: це сумний день прощання з Героєм оголошено Днем жалоби.
Минають роки, змінюються покоління, але пам'ять про таких людей, як Микола Коробенко, не згасає. Бо саме на їхній мужності, чесності та жертовності тримається Україна і обов’язково переможе в цій жорстокій війні.
Низько схиляємо голови перед світлою пам'яттю Миколи Коробенка, який прожив чесне життя, працював на рідній землі, двічі ставав на захист України й віддав за неї найдорожче — своє життя. Це подвиг, який заслуговує на вдячну пам'ять.
Дякуємо тобі, воїне, за твій подвиг. За твою мужність. За твою вірність Україні.
Світла пам'ять Герою!
Вічна слава Захисникові України!
СЛАВА УКРАЇНІ!» – й у відповідь пролунало: «ГЕРОЯМ СЛАВА!»
Теплими спогадами про полеглого земляка поділилася староста Кадомського старостинського округу Наталія Савченко: Микола був добрим, відкритим, веселим, щирим, надзвичайно невтомним працівником. «Мабуть, немає такої сім’ї в Зорівці, де б він не допоміг. Хто б до нього не звертався, з яким проханням – він завжди приходив на допомогу… На перший погляд, звичайна людина, простий трудівник, але як прийшла війна на нашу землю, то він, не задумуючись, став на захист нашої Батьківщини. На таких людях, як Коля, і тримається наш світ… Недаремно кажуть, що важкі часи породжують сильних людей, а сильні люди створюють добре майбутнє». Староста висловила впевненість у тому, що обов’язково настане мир, який наближав ціною свого життя Микола Коробенко, закликала гідно вшановувати пам’ять про загиблого воїна.
Представник 2 відділу Обухівського РТЦК та СП старший лейтенант Олександр Ткаченко передав синові загиблого Державний Прапор України, яким була покрита домовина.
На заклик благочинного отця Юрія усі присутні за неписаною традицією тричі промовили щире «Дякую!» Захисникові України.
Тричі пролунав почесний військовий салют, прозвучав Державний Гімн України, за яку воював і загинув наш земляк.
Вічна і світла пам’ять Героєві!
